Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

І вона лагідно цмокнула його в ніс.

Хоча й досі дещо приголомшені побаченим, друзі порозсідалися та продовжили розмову.

Діамантові особливо про що розповідати не було: він майже весь час провів зв’язаним за хлівом і, звісно, не міг чути жодних ворожих планів. Його били (хоча у відповідь декому теж чимало дісталося) та погрожували смертю, і все це задля того, аби він погодився з тим, що той, хто з’являється і постає перед ними кожної ночі в тьмяному світлі вогнища, і є справжнім Асланом. До речі, якби його вчасно не врятували, його стратили б того ж самого ранку. Що ж до долі ягня, то про те він і гадки не мав.

Їм належало вирішити: повертатися того ж вечора до Хлівного пагорба, аби показати Вертя нарнійцям та спробувати пояснити їм, як їх надурили, або ж рушити на схід, зустрітися з підмогою, яку з Кейр-Паравелю вислав їм кентавр Рунвіт, та, повернувшись із нею, виступити проти Крутя та його остраханців. Тіріану значно більше подобався перший план, бо думка про те, щоб піти і залишити свій народ на поталу Крутя, краяла серце ножем. З іншого боку, те, як себе повели минулої ночі гноми, наштовхувало на тривожні думки. Ніхто не міг сказати, як люди відреагують на заклик, навіть якщо він покаже їм Вертя. До того ж там тирлувалося чимало остраханських солдатів, і на це не можна було не зважати. За словами Поґіна, їх зібралося щонайменше десятки зо три. Тіріан був певен, що, якщо всі нарнійці стануть на його бік, він із Діамантом, дітьми та Поґіном (на Вертя він не розраховував) матиме досить гарні шанси їх подолати. Але що трапиться, якщо половина нарнійців, зі всіма гномами включно, сидітимуть осторонь і байдуже спостерігатимуть за різнею? Чи ще гірше — битимуться на боці ворога? Ризик був аж занадто великий. І на додачу, авжеж, варто пам’ятати про того туманного Таша, дії якого й зовсім не можна передбачити.

І взагалі, як зазначив Поґін, нічого врешті- решт не трапиться, якщо вони залишать Крутя розбиратися зі своїми труднощами на день чи два. Тепер він залишився без Вертя, якого можна виводити і всім показувати. Годі й уявити собі, що ж він (або Рудий) вигадає, аби пояснити відсутність Аслана. Якщо звірі щоночі бажатимуть бачити Лева, а ніякого Лева нема, то, безсумнівно, навіть найлегковірніші щось, та запідозрять.

Зрештою вони вирішили, що ліпше за все таки спробувати зустрітися із Рунвітом.

Визначившись із подальшими діями, усі аж повеселішали. Я, чесно кажучи, не вважаю, що це через те, що хтось із них так уже побоювався сутички (хіба що, можливо, Джил та Юстас). Але наважусь припустити, що, ймовірніше за все, десь у глибині душі кожен із друзів вважав, що варто триматися якнайдалі від тієї жахливої істоти із головою птаха, яка, у видимій або невидимій формі, вже напевно з’явилася на Хлівному пагорбі. Хоч там як, але варто лише зважитися на щось — і одразу ж почуваєшся краще.

Тіріан завважив, що не хоче, аби їм, прийнявши їх за остраханців, відтяв голови перестрічний вірний нарнієць, тому перш за все варто позбутися чужої машкари. Гном змішав для них попіл із вогнища із олією для змащування мечів та наконечників списів. Суміш вийшла вельми огидною на вигляд, але всі познімали остраханські обладунки і спустилися до струмка. Гидка суміш пінилася наче справжнє мило: було щось тепле та домашнє в тому, як Тіріан і двоє дітлахів, схилившись над водою, чухали собі шиї та потилиці чи, форкаючи та сопучи, відплескували піну. До вежі вони повернулися із червоними, розпашілими обличчями, немов їх гарнесенько вмили перед важливою вечіркою. Тепер вони озброїлися мов справжні нарнійці, взявши прямі мечі та трикутні щити.