Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
[…]
Як Одіссеєві супутці, попри заборону свого проводиря, все-таки повбивали священних биків Сонця, так і чоловіки, що завітали до Притулку Материнства начебто зі шляхетною метою: морально підтримати породіллю, що вже три дні ніяк не розродиться, — поводяться геть як пиворізи-гультіпаки, і їхнє блюзнірство вбиває морально сестер-працівниць, а можливо, й декого з породіль, до котрих могли долинути гуки того гульбища.
[…]
Як гомерівська Цирцея перетворює Уліссових супутців на свиней, так Белла Коген, господиня веселого дому на Маббот-стрит (звучить, невипадково, майже як Макбет-стрит!) обертає лагідно-жіночного Блума в жінку — Блуму, але зрештою Блум таки долає лихі Беллині чари, як Гомерів Улісс — Цирцеїні.
[…]
III. Повернення
Гомерів Одіссей, повернувшись на рідну Ітаку, домовляється з вірним свинопасом Євмеєм, як перемогти нахабних женихів, що домагаються Пенелопиної руки. Хоча «Притулок візника» й відповідає Євмеєвій хижі, а Козолуп — самому Євмеєві, відповідність тут лише приблизна, як приблизно співвідноситься вигадана Одіссеєм повість із побрехеньками «морського вовка» Мерфі. Однак те, як Блум відкрився Стівенові, а той — Блумові, луною вторує возз’єднанню Одіссея з Телемахом.
[…]
У Гомера Одіссей із Телемахом знищують женихів фізично, а в Джойса перемога Блума над своїми суперниками має суто моральний характер. Розвиток стосунків Батько — Син між Блумом і Стівеном провадить до символізму розіп’ятого Сина Божого.
[…]
Після такого тривалого перебування читача в умах Стівена й Блума опинитися йому нарешті в свідомості Моллі Блум як сучасної Пенелопи — це мовби пірнути в бурхливу річку, життєдайні води якої тільки й спроможні оживити пустелю чоловічих метань-блукань.
[…]
О. Мокровольський
До дня Джеймса Джойса
Отож, український переклад ірландського мегароману нарешті — є. Переклад, створений-приурочений ніби до сторіччя початку роботи Джеймса Джойса над його новітньою «Одіссеєю» (1914-й рік). І — ніби до стодесятиріччя того червневого дня 1904-го, коли й відбувається дія цієї ново-епопеї… Може, трохи запізно? Адже невдовзі після своєї появи (1922 р.) «Улісс» був перекладений німецькою, французькою, чеською мовами. А по тому… А по тому чи не всі національні письменства-мови світу влаштували свого роду планетарний перекладацький концерт входження Джойсового гіпертвору у той чи той — свій «дім буття», у мовне річище свого часопростору. Відтак мовна мапа перекладів «Улісса» лише за останні десятиріччя: на суахілі, на грузинську, на білоруську, на російську… А також — нелінгвістично кажучи — на «південнокорейську». Драма ж українського перекладу «Улісса» — то ніби метонімія чи синекдоха (частина замість цілого) драми всієї української літератури відомої «епохи» (лексема, яка взагалі-то означає «зупинка»). Несправедливо забута галичанка Дарія Віконська ще у передвоєнному Львові заговорила про Джойса та ще й у «пандант» з мистецтвом іншого «парижанина» — Архипенка (див. про це: «Всесвіт», 1995, № 3/4). А майже через піввіку потому той же «Всесвіт», 1966 року, видрукував, у вельми кваліфікованих перекладах Олександра Тереха, кілька розділів «Улісса». Та ще й за кваліфікованою редакцією Григорія Порфировича Кочура. Але, напевне, невипадково супровідна до тієї публікації стаття Валентини Івашової називалася «Безвихідь Джеймса Джойса». Приблизно через десять років у тому ж часописі має з’явитися (вперше в СРСР) «Портрет митця замолоду» — переддень «Улісса» — у перекладі молоденького Ярослава Стельмаха. І дурнуватий цензор, посилаючись на колись почуте ним у студентсько-сталінські часи («Джойс — декадент»), спробував призупинити появу того «Портрета». А невдовзі згадана літературознавиця Івашова у відчаї кинулася до «союзного» керівництва Спілки письменників СРСР з проханням призупинити черговий ідеологічно-адміністративний погром у редакції «Всесвіту». На що тамтешній літературно-генеральний секретар: «Но мы не будем вмешиваться. Пусть сами украинцы решають свои дела». Словом, епоха «зупинок».