Гуляйполе
- Автор: Рев'якін Степан Дмитрович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Дніпровський металург
- ISBN: 978-966-2962-24-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Гуляйполе». Краткое содержание книги:
Твір специфічно побудований, що дало змогу автору доторкнутися глибинних шарів відомих і маловідомих фактів з життя й діяльності не лише Н. Махна і його сподвижників, а й вождів комуно-рядянського режиму.
Роман з гостросюжетними лініями, місцями тісно переплітається з сьогоденням України і в цьому його ще більша цінність.
— Наш Никодим вже нализався.
— Або з Явдохою перегуляв...
Та на цьому великодна комедія не закінчилася. Батюшка, підвівшись, і замість того, щоб сховатися у вівтарі і там зализати свої рани чи відпустити самому собі гріхи, погнався за малим чортом і все прагнув його наздогнати й огріти великим хрестом. А хіба дияволеня наздоженеш? Воно, як дзига, вертляве: шмиг — туди, верть — сюди — і в двері. А там — тільки й бачили його. Не з'являвся Нестор додому з місяць — усе переховувався у глинищі Карманова, що за Гуляйполем. А згодом на парканах села були наклеєні, написані на папері з учнівського зошита, віршики, що висміювали батюшку. Писав їх Нестор, і то були перші в історії Гуляйпільщини листівки, спрямовані проти царського ладу. В усякому разі, саме так їх оцінили в поліції і, мабуть, не помилилися, бо справді священослужителі були стовпами дому Романових. І на ці "стовпи", на їхню честь зазіхнув отой недоросток Нестор. Поліція кілька днів працювала з малим виродком, але так від нього нічого й не добилася: мовчав, як без'язикий. Тоді за розслідування справи і покарання злочинця взявся сам батюшка. Якось він спіймав махновського вилупка у темному закутку й почав його мотузити. Бив і примовляв:
— Оце тобі за підніжку... А це за віршики... А це, щоб не підглядав, що з твоєю матір'ю роблю ночами...
Нестор довго у боржниках не ходив: через кілька днів після цієї екзекуції усі копиці батюшчиного сіна були спалені дотла. Хтозна, чим би ця війна між ними закінчилася, аби Нестора не посадили на довгі роки у Бутирку. А коли він прибув з ув'язнення, то священик Никодим, дізнавшись про це, наступного ж дня злиняв з Гуляйполя у невідомому напрямку. Деякі люди подейкували, що Нестор все-таки спіймав його, прив'язав йому до шиї великого каменя і спустив у річку Вовчу — сомам на святковий обід.
...На тому Світі.
ЛЕНІН(до Диявола). Мій Світоче, так що насправді зробив Махно з тим "опіумом для народу"? Втопив його?.. Чи четвертував?
ДИЯВОЛ. Не поспішай, товаришу Ульянов, поперед батька в пекло. Уважно спостерігай за подіями тих днів і років, тож усе взнаєш.
...Знову планета Земля. Село Дібрівка. Підготовка до Нестерового весілля. Махно з приємністю спостерігав, як Тінині батьки готуються до великого сімейного дійства. Зійшлися подруги нареченої, усі, як і молода, з довгими заплетеними косами, у нових сукнях, вишиваних сорочках. За старшу дружку була Маруся. Вона на Махна не ображалася, чи вдавала, що їй байдуже, і всіх переконувала, що радіє за свою подругу, за її щастя.
Дівчата плели з квітів і барвінку віночки, старша дружка, тобто Маруся, співала наче за наречену:
А дівчата у відповідь, звертаючись до засватаної, гарно виводили:
Такі пісні Махнові подобалися. Він, завітавши у дівочу, навіть допоміг їм співати останні рядки куплету:
А коли отаман закінчив співати, раптом сказав:
— На цьому, дівчата, й поставимо крапку. Бо карета вже подана... до царського дому. Так що, Тіно, одна нога — тут, а вже друга — в кареті.
— Куди їдемо? — поцікавилася молода.
— Не закудикуй.
— І все-таки?
— Швидше, мила... Нас батюшка чекає.
Слово "батюшка" на Тіну вплинуло магічно, і наречена негайно побігла у чорну карету, в яку були запряжені два білих рисаки, що аж витанцьовували гопака.
Зупинилися біля махновського штабу, який розташувався У будинку волосного правління. Тут усі чекали на гостей. Коли з карети вийшли Нестор з Тіною (обоє були одинакового зросту, чепурні, усміхнені і, здається, найщасливіші молоді люди), заграв духовий оркестр села. Партизани й дібрівські селяни, котрі досі стояли гуртиками, враз утворили "живий коридор", яким молоді пройшли аж до будинку. Тут, при вході, зустрів їх гуляйпільський анархіст Олександр Лепетченко[20], до мозку кісток вірний товариш Нестора ще з юності. Він розкланявся, запросив молодих до господи.
20
Лепетченко Олександр (1980—1920) — син гуляйпільського урядника, у юнацькі роки разом з Нестором Махном грабував поміщицькі маєтки, розшукувався поліцією, активний учасник повстаньського руху на півдні України, перший командир махновської "Чорної гвардії" (чорної сотні), розстріляний червонимими у січні 1920 року в Гуляйполі (див. А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. Киев — РВЦ "Проза" — 1993.— С.580—581).