Навіщо читати
- Автор: Данцir Шарль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Навіщо читати». Краткое содержание книги:
Читання нічому не служить. Саме тому воно така велика річ. Ми читаємо власне тому, що воно нічому не служить».
Поради, прояви ніжності, уїдливі зауваження та концепція читання як «брата літератури», вони обоє крокують поруч у боротьбі з часом. Це — філософія читання, яка змушує дивуватися, захоплюватися та аплодувати; породжуючи лише одне прагнення: (її) перечитати.
«Попри стільки наявного в нього розуму». Саме за такими маленькими речами розпізнають тонкого письменника.) На примірнику «Прогулянок Римом», званому «Сержа Андре», було виявлено примітку Стендаля, дізнаюся я з нотатки, яка плеснула мене по плечу: «Обережніше». Він гадав, що він обережний! Ця невправність (ця пристрасть) робить його дуже зворушливим. І на додачу, звичайно, шедеври, але в письменника, якого любиш, любиш усе, навіть його рахунки з хімчистки.
Читати в світлячках книгарнях
Людям, які не читають, невідома екзальтація від перебування в книгарні. Вони не уявляють, що така спокійна торгівля, де кожен продавець і покупець стоїть на своєму боці, може бути чимось іншим, ніж нудною справою. Тим краще, вони ж бо не усвідомлюють, що це місце дуже небезпечне для оцінки власної значущості ними самими. У книгарнях розумієш, чому колись королі надзвичайно довго вагалися, перш ніж дозволити друкарню. Адже ці люди, перебуваючи наодинці з кимсь іншим, думають без ніякого контролю! Ці такі спокійні на вигляд, зосереджені клієнти, ці жирафи, які повільно жують листочки, — це згустки пристрасті, всередині яких усе кипить, вирує, збуджується.
Книгарня врятувала мені життя. Вважається, що світло йде згори: спускаючись до полиць з літературою у «Castela», на той час найкращій тулузькій книгарні, я спускався до сонця. Всі ці сумирні, немов череда, книжки, весь цей талант по 10 франків кожен! Талант, та що це я? Щоразу рай чи майже. Я ніколи не зможу всього його осягнути, дістати туди доступ. Я натрапив на Королівство. І замість того, щоб іти на лекцію з цивільного права, бавився, наче закоханий паж під вікнами своєї красуні. Не без того, щоб набридати власниці книгарні, яку, добре пам’ятаю, звали Реґіною: доброго Вам дня, Реґіно, якщо Ви зараз мене читаєте, я Вас обожнював. Ви виявили стільки терпіння до зовсім юного хлопця, яким я тоді був. І який набридав Вам своєю пристрастю. Про те, що прочитав, про те і про се, Ви лагідно мені відповідали, я ж знову вів нудні розмови, заперечував, розпитував. Нарешті, біг на факультет, звісно, з книжкою, яку читатиму, розгорнувши на колінах, як кількома роками раніше під час меси, як кількома роками пізніше, коли мені довелося працювати на підприємстві й слухати ще дурнішу месу, яку, між іншим, називали семінаром. У всіх серйозних місцях, що траплялись у моєму житті, я робив щось значно серйозніше: я читав.
У Парижі ніщо мене так не втішило, як моя книжка, яку я вперше побачив у вітрині «La Hune»[127]. Вона, наче орден Почесного легіону на Сен-Жермен де Пре. Idem, як сказав би Франсуа Війон, з моєю першою прочитаною річчю у «Cahiers de Colette» у Колет Кербер на вулиці Рамбюто. Idem… але я не у передвиборному турне, хоча без кінця можу називати всі хороші книгарні, завдяки яким Париж залишається містом, до якого приїздять. Містом, у якому є стільки книгарень, а значить, скільки читачів, і не є містом, з якого треба одразу ж тікати.
127
Одна з трьох книгарень видавництва «Фламарйон», заснована 1944 р. на бульварі Сен-Жермен, 170; спеціалізувалась у царині художньої літератури, гуманітаристики та мистецтвознавства. У травні 2013 р. переїхала на площу Сен-Жермен-де-Пре, за адресою: вул. Аббей, 18.