Навіщо читати
- Автор: Данцir Шарль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Навіщо читати». Краткое содержание книги:
Читання нічому не служить. Саме тому воно така велика річ. Ми читаємо власне тому, що воно нічому не служить».
Поради, прояви ніжності, уїдливі зауваження та концепція читання як «брата літератури», вони обоє крокують поруч у боротьбі з часом. Це — філософія читання, яка змушує дивуватися, захоплюватися та аплодувати; породжуючи лише одне прагнення: (її) перечитати.
Один мій друг-письменник, який боїться літаків, має свій метод: він бере з собою книжку, одну-єдину, яку складно читати і яка потребує тривалих роздумів, з тим, щоб зайняти свою голову і віддалити страх. Це — «Критика чистого розуму» Канта. Психіатри не приділяють належної уваги лікуванню страху занудністю. В літаку особисто я почуваюся не надто впевнено, але мені це повинно подобатися, бо з собою я беру переважно книжки, які не потребують пильної уваги. Учора це були
«Прогулянки Римом» Стендаля — своєрідний інтимний щоденник. Підлітаючи до Рима, я натрапив на оцю ось фразу, написану 1829 р., де автор визначає цивілізацію праці: «Щойно вступивши в життя, замість того, щоб читати поетів чи слухати музику Моцарта, юнак чує голос сумного досвіду, який йому каже: «Працюй вісімнадцять годин на добу або післязавтра здохнеш з голоду на вулиці!»». Втім, «праця» — не зовсім відповідне слово, бо воно може означати й те, що роблю я чи інші люди, які мають гарні професії — художника чи садівника. Працю спаплюжили, назвавши «цивілізацією світу» жахливу систему, яка править сучасним світом, оте світове заробітчанство, що скидається на приглушену форму рабства. Його слід би назвати цивілізацією гарування. У літаку ми весь час сидимо, над нами нахиляються високі, лагідно усміхнені блондинки, які приносять нам пити й нас годують. У літаку ми наче немовлята у колясці, яких заспокоює мама. Ідеальними для читання там мали б бути дитячі казки, тобто геть літературу, яка нездатна заспокоювати.
Читати на пляжі
На пляж я взяв письменника, якого обожнюю, відклавши того, яким лише захоплююся. Щоразу відкриваючи Стендаля, я тремчу від утіхи, усміхаюся від задоволення, відчуваю бажання його обняти. Щоразу розгортаючи Флобера, я відчуваю, як мені на плечі товстим шаром налягає бітум його нігілізму. Так-так. Є книжки, які любиш, не люблячи їх автора, і книжки, які любиш, будучи закоханим в їх автора. Відчувши спільні точки чуттєвості з ним, щирим і без пози. Саме тому такі письменники, як Стендаль, посмертно спонукають до гарячкових пошуків найдрібніших деталей їхньої біографії. Адже хочеться знайти додаткові причини для любові. Дослідження щодо інших пов’язані радше з іронією. Маю на увазі нещирих і позерів, що не перешкоджає їх талантові. Шатобріан чудовий, але настільки марнославний, що в мене є бажання знайти в його житті причини, щоб зняти з нього відзнаки.
У Стендаля я читаю пасаж, який починається так: «Того вечора одна з наших супутниць, яка розуміє Моцарта, мені сказала…». Я його обожнюю. Подібна фраза — яка делікатність. Трішки сп’янілий, я цілую обкладинку «Прогулянок Римом». Бути трішки напідпитку на південноамериканському пляжі о 17-й годині, коли ти замовив холодну-прехолодну кайпіроску[125], не є чимось неймовірним. Ба більше, мене дуже тішить думка, що я зневажив найгарніший архіпелаг світу, не поїхавши до Лос Рокеса. Встати о 5-й ранку, щоб сісти на маленький літачок і полетіти купатись у місці, що вважається одним із найгарніших пляжів світу? Радше спалити 1690 боліварів, заплачених наперед за офіційного курсу 2,15 доларів. Я помру геть сухим, в усіх значеннях цього слова. Я його обожнюю. Я його обожнюю, і він мене дратує. Він мене дратує, і я його обожнюю. Люди цього не розуміють. Вони хочуть падати на коліна перед тим, кого люблять, через переважаючу любов до брехні. В ньому дратує політична заангажованість, коли він вихваляє поганого романіста Піго-Лебрена[126], бо той, скажімо, сповідує ліві погляди, інакше він сам сміявся б над його нікчемними фразами; зрештою, це стає елементом його особистості так само, як і його метр сімдесят. Його ріст дорівнював метру сімдесят, здається. У нього була овальна голова. Ні, кругла, як яблуко. Його веселість містила дрібку гіркоти. Веселі книжки не належать до найчисленніших у світі. Тому їх слід шанувати як світові скарби. Скільки скарг, гіркоти й нарікань, думав я перед тим, як піти до книгарні, де проходив повз імена гарних письменників, гарних, але мінорних, які завжди нарікають на це чи настроюються проти того! І як часто бувало в таких випадках, я пішов ковтнути повітря на літеру «С» у розділі «Класики». Ми багато чим завдячуємо Стендалю.
А його стислість! Яка ввічлива інтелігентність! Він не принижує мене поясненнями! А цей властивий тільки йому спосіб поєднувати слова… «У нього зовсім не було тієї радості, яка страхає і яка стала моєю долею». Радість, яка страхає… Це з приводу його дядька Ґаньйона… О, я забруднив поле кремом для засмаги. Візьму й обведу цю калюжку кольору слонової кістки контуром, вона стає схожою на острівець, що навпроти. Отже, незалежно від мого бажання, а потім зробивши так, немов би я цього хотів, ця плямка стає відлунням того, що я читав. Читання відволікає нас від життя, за що мені не раз дорікали, але воно може сприяти тому, щоб уважати його дивовижним. Читач відводить очі від книжки й, ошелешений, опиняється в сьогоденні. На венесуельському пляжі. Продавець устриць голосно рекламує свій товар, який носить у блакитному пластиковому відрі. Щоб змінити в ньому воду, він стає на коліна на березі поблизу хлопчика, який обережно, наче кіт, наближається до моря, тоді як інший вистрибом, наче стрибун у довжину, мчить до води. Як тобі? Це життя. Здалеку воно виглядає симпатичним. Повернімося до сенсу. Я не зумів вчасно струсити його із себе, і від занурення в чорнило на якусь мить мені наче забракло повітря. Мені потрібно кілька гребків брасом, щоб отямитись. Ось іще один пасаж, який змушує мене повторити: «Я його обожнюю». Він насміхається над папами, які «почали побоюватися скандалів, до яких призводили кардинали, у Священний Коледж набирали загалом лише бовдурів високого походження». І коментує: «Тепер усе змінилося на краще». У передмові до «Люсьєна Левена» Поль Валері каже про нього, що він «не терпів респектабельності». Ось чому від нього просто шаліють. (Від Валері також, бо він втулив у свій текст ввідне речення, навмисно вживши архаїзм, який напівосвічений читач сприймав як помилку у французькій мові. Це фраза для освіченої людини. Фраза між нами. Ось ця зовсім проста фраза:
125
Кайпіроска — різновид коктейлю кайпірійя, який готується з горілкою замість звичної кашами, популярний у Бразилії, Уругваї та Аргентині.
126
Піго-Лебрен, Шарль-Антуан-Ґійом (Піґо де л’Епінуа, 1753–1835) — французький письменник, драматург.