І тим, що в гробах
- Автор: Бондарь Андрей
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-304-5
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «І тим, що в гробах». Краткое содержание книги:
Саме тому «І тим, що в гробах» припаде до душі навіть найвибагливішим читачам.
— Ну-у-у… Не зовсім збив. Скажімо так: я їх недозаправив».
Певна річ, були й герої, які помирали за чуже, що досі великій масі українських людей здається своїм. І їх чимало в нашій історії. Все ж таки між 1934 і 1959 роками 2319 героїв Радянського Союзу були українцями. Хоча більшість українців на службі радянській імперії — міцні господарники. Радянську армію без прапорщика-українця — вправного комбінатора-махінатора в принципі собі уявити неможливо. Він її становий хребет і сірий кардинал, посередник між світом офіцерів і солдатів, третейський суддя, але передусім істота, що розв’язує всі питання.
Так само чимало українців, які свою війну і нині вважають несвоєю. Звідси труднощі з мобілізацією у війні на Сході. На запитання, яку ж вони війну вважали б своєю, вони або знічуються, або відповідають так: «Візьму зброю в руки, коли вороги прийдуть у мій дім». Але коли вони приходять у його дім, раптом з’являється купа додаткових опцій — зрадника, колаборанта чи просто втікача.
Втім сказати, що така поведінкова стратегія має абсолютну перевагу, було б неправдою. 242 дні українці тримали Донецький аеропорт. І, мабуть, тримали б і далі, було б де ховатись. Росіяни захопили аеропорт тільки завдяки масованим обстрілам і поруйнуванням бетонних споруд. Саме за цю пекельну витривалість українських захисників аеропорту назвали «кіборґами». Абихто такі титули не отримує. Отже, за всіх можливих відхилень воєнного часу все-таки для більшості з нас це таки своя війна.
Кілька років тому мене навідала ідея принципово нової класифікації людських типів в антропологічній перспективі, що підважила всі дотеперішні теорії типології homo sapiens. Жодних більше флегматиків-меланхоліків-санґвініків-холериків! Жодних екстравертів-інтровертів! Уже не кажучи про суспільні ієрархії — народи, касти, групи, клани, класи та іншу нісенітницю. Отже, пані та панове, моя теорія проста.
Людина виявляє свої найбезпосередніші, природні й адекватні реакції лише в екстремальних обставинах або, як писав Карл Ясперс, у пограничних ситуаціях. А тому найкращим середовищем для реалізації людського типу є саме війна. А що війна — це лише друга назва так званого миру, то на війні ми в принципі завжди. Протікаючи в холодній або прохолодній фазі, вона від цього не перестає бути війною — з усіма наслідками для поведінкових установок. Відповідно до цього простого факту людський тип слід розглядати в термінах і поведінкових кліше воєнного стану, коли загострено всі чуття, а людина подекуди керується не так раціональними міркуваннями, як природними інстинктами.
Тому, згідно з означеними вище лаконічними пролеґоменами, пропоную відтепер поділяти людей на такі типи:
· Мародер
· Диверсант
· Дезертир
· Окупант
· Саботажник
· Поліцай
· Колаборант
· Підривник
· Партизан
· Каратель
· Підпільник
· Месник
· Наглядач концтабору
· Полонений
· Піонер-герой
· Зрадник
· Перебіжчик
· Сапер
· Тиловик
· Фронтовик
· Ветеран
· Санітар
· Дитя війни
· Втікач
· «Гарматне м’ясо»
· «Тиловий щур»
· «Тилова гнида»
· «Штабний паразит»
· «Фольксдойч»
· «Небажаний елемент»
Теорія потребує глибокої концептуалізації та численних доповнень. Важко, іноді просто неймовірно та нестерпно важко визначити, наприклад, різницю між «диверсантом», «месником», «партизаном» і «підпільником» або «тиловиком» і «тиловою гнидою» та «тиловим щуром». Але вони, безперечно, існують.
Цікаво лише те, що в цій теорії не знайшлося місця для пацифістів. Бо пацифізму немає. Він буває. А коли буває, завжди є чимось іншим. Принаймні український — точно.
[way out]
Настав час зізнатись у цьому.
Отже, як вам уже, мабуть, відомо, я переживаю в найнесподіваніших місцях і від найнесподіванішої музики різні екстази. Часто це трапляється в дорозі. І добре, коли музика впливає рівно настільки, щоб бадьоро керувати і не наробити лиха. Це буває з дуже різною музикою. Іноді буває, що доводиться зупинятись на узбіччі і дослухувати до кінця композицію або й цілий альбом.
І от коли відчувається така загроза, я зупиняюсь, ставлю машину на ручне гальмо, вмикаю аварійну сиґналізацію, впираюся чолом у кермо, заплющую очі і слухаю.