Щира шахрайка

— Тобі потрібна різдвяна ялинка, — сказала вона. — Чекай, ти єврейка? Ні, ти не єврейка.

— Я взагалі ніщо.

— Усі є кимось.

— Ні.

— Не будь дивною, Джул. От я, наприклад, пенсільванська німкеня з маминого боку й ірландська католичка та кубинка з боку тата. Це означає не те, що я християнка, а те, що я мушу їхати додому напередодні Різдва й прикидатися, нібито мене цікавить всенічна[36].

— Я не святкую, — Джул хотілося, щоб Брук не тиснула. У неї не було відповіді. Вона не мала жодного міфу, який перегукувався б із первісною героїчною історією.

— Що ж, це до чортів сумно, — промовила Брук, відкорковуючи пляшку вина. — Розказуй мені, де Іммі.

— Ми з нею приїхали сюди, — відповіла Джул. — Але лише на тиждень. Потім вона сказала мені, що їде до Парижа, попрощалася, а пізніше написала, що Париж таке саме звичайнісіньке місто, як і Нью-Йорк, а натомість вона збиралася до Мумбаї. Або до Каїра.

— Знаю, що вона не поїхала додому, бо її мама знову надіслала мені імейл, — сказала Брук. — О, і я знаю, що вона покинула Форреста. Вона написала, що він вив, наче смугаста сумна кішка, а їй полегшало, щойно вона позбулася його. Проте всієї картини вона мені не змалювала. Вона розмовляла з тобою про прибиральника?

Це була саме та розмова, яка так потрібна була Джул, але вона розуміла, що просуватися слід поступово й обережно.

— Трохи. А що вона сказала тобі?

— Вона зателефонувала мені наступного дня після того, як я поїхала з Віньярда, і сповістила, що то була повністю її провина й вона тікає до Пуерто-Рико з тобою, бо хоче відірватися та відпочити, — відповіла Брук.

— Ми не були в Пуерто-Рико, — сказала Джул. — Ми приїхали сюди.

— Мене просто бісить, яка вона потайлива, — вела далі Брук. — Я люблю її, але вона завжди хоче бути типу неконтрольованою і загадковою. Це так дратує.

Тоді Джул відчула необхідність захистити Імоджен.

— Вона намагається бути вірною собі, а не увесь час догоджати іншим, — мовила вона.

— Ну, насправді, я була б не проти, якби вона спробувала трохи завзятіше догоджати людям, — відказала Брук. — Узагалі-то вона могла б і до біса завзятіше.

Брук підійшла до телевізора, ніби це було її останнє слово з теми Імоджен Соколофф. Вона трохи поперемикала канали, доки не знайшла старий фільм із Бетті Девіс[37], який щойно почався.

— Перегляньмо, — запропонувала вона, налила собі другий келих вина і подала пасту.

Вони дивилися фільм. Він був чорно-білим. Усі були вдягнені у чудовий одяг і жахливо поводились одне з одним. За годину пролунав стук у двері.

Це була Медді, власниця квартири.

— Мені треба увімкнути воду в раковині, а потім вимкнути, — повідомила вона. — Унизу водопровідник. Він хоче, щоб я йому допомогла зрозуміти, що саме барахлить.