День відбуття

XXII

Траса була на диво пуста і чиста. Дрібний сухий сніжок, який сипав потроху від самого ранку, сильний вітер відразу здував з покриття. Траплялися лише поодинокі машини. В обідню пору тридцять першого грудня, на рубежі тисячоліть, ніхто не горів бажанням кудись їхати.

Асфальт був сухий, і Сергій добряче тиснув на газ. Здавалося, що «вісімка» просто летить на крилах. Мотор завзято гудів, а Сергій зосереджено думав над тим, що робитиме далі.

Насамперед треба було б проїхатися по селу в пошуках машин. Коли збирається така компанія дилетантів, часто трапляються неув’язки і все проходить з запізненням на кілька годин. Цей варіант влаштував би його найбільше. Це дозволило б перехопити групу ще до заходу у печери й уникнути взагалі усіх можливих неприємностей. Сергій би у такому разі навіть не вдавався до якихось пояснень та подробиць. Він просто заявив би з розгону, що в Тализіна дружина або син потрапили до лікарні, і забрав би його тієї ж секунди. А вони хай роблять, що хочуть.

Якщо ж похід вже почався, він вирішив лише увійти до головного залу і пошукати оту саму жилку, на якій усе зійшлося. Якщо жилка ніде не прив’язана і не тягнеться в глиб печер, залишиться просто повернутися, адже саме на ній базувалися усі його підозри. Сергій відчував, що саме так і станеться. Треба ж було таке вигадати? Доведеться терміново розшукувати Марину і якось залагоджувати інцидент. Найлегше — розповісти, як усе було насправді.

За поворотом показалися Малиновичі. «Вісімка» скинула швидкість і покотила кривими вуличками села. Сергій знав садиби, біля яких спелеологи найчастіше залишали транспорт. Він прокатався по цих вуличках туди й назад, потім об’їхав усе село, але марно. Невже вони могли так сильно затриматися? Доведеться чекати на в’їзді. Стривай! Хто ставитиме машину в селі, збираючись вдіяти щось таке? Адже якщо почнуться розшуки, селяни вкажуть що за машини стояли у когось на подвір’ї, і тоді їх обов’язково знайдуть.