Люди в гніздах

— Ма, а в баби Валі ж була якась своя версія його пригод?

— Та загалом приблизно така сама. Тільки от вона говорила, що його там у концтаборі врятувало знання французької мови, він її знав як рідну й нібито видав себе за французького військовополоненого, і тому його чи випустили, чи не розстріляли, чи ще щось таке. Але тепер, прочитавши справу, я не надто розумію, коли б це могло бути… І ще вона не згадувала, що радянські війська підійшли туди, коли він звільнився.

— Він не міг їй усе це просто вигадати?

— Хто його знає. Фантазером він був, але то за нормальних обставин. А тут він іще змучений був, хворий, з нервами ні к чорту.

— Значить, він таки встиг після Чехословаччини та перед арештом заїхати до Харкова.

— Так, інакше коли б він їй це розповідав? Не в листах із табору, це вже точно. Ага, ще вона казала, ніби жінка в Києві, в якої він винаймав квартиру перед арештом, казала, що він довго мучився, писав звіт для цих енкаведистів, тяжко він йому давався, а потім пішов туди і вже не повернувся. Тільки от кому та жінка це могла розповідати? Мати не їздила тоді точно, та й не знала, мабуть, ні про що. Моєї бабусі вже не було. Хіба якісь іще родичі.