Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
«Чому він раніше був не такий?»
«Ти про що?»
«Ти знаєш».
Ми йшли за Мейконом, і він повів нас туди, де минулого тижня була затишна вітальня. Сьогодні ж замість неї красувалася пишна зала і довгий стіл на кігтястих лапах, накритий саме на три персони, ніби Мейкон заздалегідь знав про мій візит. У кутку саме по собі грало фортепіано — я вирішив, що воно механічне. Зала мала дещо лячний вигляд: їй вочевидь бракувало передзвону бокалів і сміху гостей. Так наче Рейвенвуд влаштовував бал року, але єдиним запрошеним був я.
Увесь цей час Мейкон не припиняв говорити. Його слова відлунювали від масивних стін із фресками і високих різьблених стель.
— Я не заперечую свою зверхність — так, я не люблю маленьких містечок. Я не люблю мешканців цих містечок, бо у них замало важить мозок і забагато — тіло. Вони ніби компенсують цим брак внутрішнього світу. Їдять усіляку гидоту — причому калорійну — їдять, їдять, а насититись не можуть, — Мейкон посміхнувся, але зовсім не по-доброму.
— То чому ви не переїдете? — запитав я роздратовано, і це раптово повернуло мене у реальність, хай якою вона була насправді. Одна справа, коли кепкую з Гатліна я, інша — коли це робить Мейкон Рейвенвуд. Тепер про місто говорив сторонній.
— Не мели дурниць. Мій дім — маєток Рейвенвуд, а не Гатлін, — останнє слово Мейкон не вимовив, а сплюнув як отруту. — Колись я залишу тенета цього світу, а оскільки у мене дітей немає, то мені потрібно буде знайти когось, хто б доглянув маєток. Зберегти Рейвенвуд — ось місія всього мого життя, грандіозна і страшенно важлива. Мені подобається уявляти себе наглядачем живого музею.
— Не драматизуй, дядечку М.
— А ти, Ліно, не згладжуй. Я ніколи не розумів, чому тебе так тягне спілкуватися з усім цим непросвітленим людом.
«Він має рацію».
«То мені що, більше не приходити до школи?»
«Ні, я не про це…»
— Звісно, — подивився Мейкон на мене, — не беручи до уваги нашого гостя.
Що більше він говорив, то більше пробуджував у мені цікавість. Хто знав, що, крім мами і Маріан Ашкрофт, в містечку є ще й третій розумний мешканець? Чи, можливо, четвертий — це вже залежатиме від подальшої поведінки батька.
Я намагався роздивитися, що за книжку Мейкон тримає в руках.
— Це Шекспір?
— Бетті Крокер,[9] надзвичайна жінка. Я тут саме намагався пригадати, що у цьому місті готують на вечерю. Сьогодні мені захотілося місцевої кухні, тож я обрав свинину.
Знову свинина! Мене нудило від самого слова.
Мейкон елегантно відсунув для Ліни стілець.
— Ліно, до речі про гостинність: скоро на Збори до нас приїздять твої двоюрідні сестри і брати. Нагадай Покоям і Кухні, що нас буде на п’ять осіб більше.
Ліна кинула на дядька знервований погляд:
— Я нагадаю кухарям і покоївкам. Ти ж це мав на увазі?
— А що таке Збори?
— Ой, у нас така дивна родина! Збори — це просто давнє свято врожаю. Ніби як День подяки, тільки раніше. Не зважай.
Я б ніколи не подумав, що до Рейвенвуду хтось приїздить — хай родичі, хай хто ще. Я ніколи не бачив, щоб у цей бік на розвилці повернула бодай одна машина.
Мейкон вочевидь тішився.
— Як собі знаєш. Але щодо кухні: я голодний, як вовк, а тому піду подивлюся, що там для нас наколотили.
Поки він говорив, звідкись здалеку долинав стукіт сковорідок і каструль.
— Тільки, будь ласка, лагідніше, дядечку М.
Мейкон Рейвенвуд перетнув бальну залу і зник з очей. Я досі чув, як натертими коридорами стукотять його черевики. Як же все було дивно — на тлі цього маєтку навіть Білий Дім видався би хатинкою лісника.
— Ліно, що відбувається?
— Що ти маєш на увазі?
— Як він знав, що я прийду?
— Мабуть, побачив нас на ґанку і накрив стіл.
— А будинок? Я заходив сюди того дня, коли ми знайшли медальйон, тут усе було не так.
«Ліно, скажи. Мені ти можеш довіряти».
Вона перебирала поділ сукні. От упертюха!
— Дядько любить старовинні речі й постійно змінює інтер’єр. Це так важливо?
Хай що насправді відбувалося, розповідати мені про це вона зараз не збиралася.
— Гаразд. Тоді ти не проти, якщо я пороздивляюся?
Ліна мовчки насупилася. Я підвівся з-за столу і рушив до іншої кімнати. Вона була схожою на невеличкий кабінет із канапою, коминком і декількома письмовими столами. Перед вогнем лежав Мовчун Редлі. Щойно я зайшов до кімнати, як він загарчав.
9
«Бетті Крокер» — американська торгова марка, під якою продасться борошно та сухі заготовки для випічки. Настільки увійшла в життя, що 1950 року була навіть опублікована кулінарна книжка начебто авторства Бетті Крокер.