Світло Парижа

— Круто, — промовила Касандра й узяла ще одну виноградину.

— Шарон Бейкер? — Я впізнала голос Генрі й підвела очі. — Ви пообіцяли, що не їстимете в жоднім іншім ресторані, — Шарон явно була рада його бачити, вона скочила зі стільця й простягла до нього руки через парканчик.

— Правду кажучи, ви не подаєте сніданків, — посміхнулася Шарон, відпустила його й знову сіла.

Генрі був у темних окулярах, під однією рукою тримав складену газету, у другій — філіжанку кави. Касандра теж його обійняла, а потім він помітив мене. — Леді Бауерс? — промовив, жартівливо мені вклонившись.

— Сер Гастропаб[42]? — відповіла я.

— Радий вас знову бачити. Не знав, що ви всі тут знайомі.

— Ми з Шарон ходили разом до школи. З Касандрою щойно познайомилась. Ви, очевидно, найбільший секрет магнолійської громади.

Він підняв окуляри вгору, на волосся, таке ж не причесане, як і тоді, коли я бачила його востаннє, хоча цього разу він не був забруднений. На ньому були мішкуваті джинси до колін, футболка теліпалася на широкому тілі, однак, побачивши його, я відчула дрож усередині і сама цьому здивувалася. Звичайно, це було цілковитим безглуздям. Я була одружена, і Філіп був кращим за Генрі. Але я почервоніла, глянувши на його скуйовджену бороду й уявивши, який вигляд вона б мала на моїй шкірі, а потім заборонила собі будь-що думати про це.

— Я досить гарне сонце, навколо якого крутиться соціальне життя Магнолії, — відповів Генрі, ніби усвідомлюючи важкий тягар. Я пирхнула у склянку з водою, уявивши його в кантрі-клубі з Бетсі Ліни Чиверс, моєю матір'ю та Лідією Ендикотт, яку, здавалось, вимочили в цитриновому соці.

— Генрі був у групі з моїм другом. — Шарон показала на Генрі ножем й повернулася до млинців.

— У групі? Ви тут усі просто набиті секретами! — промовила я.

— Це було дуже давно, і ми були просто жахливі!

— Тоді чому ви все це кинули? Жах тепер продається, хіба не чули?

— Я занадто стара для таких дурниць. Стояти в клубі цілими ночами з дітьми, на десять років молодшими від мене? Не мій спосіб проводити час. До того ж, зрозуміла, що більш вигідно займатися тим, що мені не остогидло.

— Гей, збираєтесь щось робити до Першої П'ятниці? — Касандра підвела очі від тарілки зі сніданком Шарон і скоса глянула на Генрі.

— Як завжди, годуватиму голодних людей, а ви?

— У магазині збирається група любителів плетіння. У мене є знайома художниця-в'язальниця, покаже свої роботи. Коли матимете час, вам слід прийти подивитися.

— Спробую, — відповів Генрі.

— Що таке Перша П'ятниця? — спитала я.

— Щомісяця в першу п'ятницю тут перекривають вулицю й роблять із неї місце для вечірок. Усі ресторани й магазини влаштовують щось особливе, лунає жива музика. Приходьте, буде весело.