Все правильно

-Коля?- жіночка зачудовано підняла погляд на чоловіка, і деякий час його якось замріяно-здивовано розглядала, наче вперше побачила після довгої розлуки, а потім радісно посміхнулась – А що ти тут робиш?

-Так я ж кажу - вийшов стріти тебе. Я вже і картоплі посмажив і огірки порізав, а тебе все нема і нема.

- Та я трошки тут перепочити присіла… Бо щось серце знову тріпотить..

- Маша…- несхвально похитав головою явно її чоловік. - Знову бігла з роботи, жахаючись, що ми з онукою помремо з голоду?- розсміявся він раптом, та жартівливо пригрозив їй пальцем.

-Так…- покірно погодилась жіночка, все так же захоплено роздивляючись чоловіка.- Коля, а ти в мене такий гарний… Якось я забула про це…

- О-о, жінко, це щось новеньке. Я думав зараз сваритимешся, що я знову смажу картоплю, та спокушаю всіх жирною їжею з канцерогенами, а ти компліменти відвішуєш! Мабуть і правда серце прихопило. – вже стурбованіше сказав чоловік і присів біля неї. –Дивно, але ти виглядаєш зараз цілком пристойно. Навіть краще ніж зазвичай. Ні блідості, ні переляку в очах…

- Та вже все пройшло. Ось дівчина по ліки до аптеки збігала, а потім я тут трохи перепочила. І знаєш, так гарно… Літо, тепло, свіжо, все так сяє…

-Знаю… Я тобі про це часто кажу, а ти ж усе заклопотана, забігана… Пішли помаленьку додому, я тобі покажу ті троянди, що сусіди посадили під вікнами, ти ж їх, мабуть, так і не зупинилась жодного разу роздивитись.

-Не зупинилась…

-От зараз і погуляємо і помилуємось квітами. Неквапливо, ґрунтовно.

- А як же онука? Сидить там голодна, чекає поки дід з бабою дуріють…