Сіль для моря, або Білий Кит
- Автор: Никулина Анастасия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-083-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сіль для моря, або Білий Кит». Краткое содержание книги:
Ця історія про довіру, зневіру і про любов. Вона про нас із вами — дорослих і юних, розумних і наївних, романтиків і прагматиків. Зрештою, ця книжка про те, що сенс життя не в тому, щоб ставати сіллю для моря.
Донька була її гордістю — найгарніша, розумна, най-най. Жінка так часто повторювала це собі та іншим, що, коли в одну мить гордість перетворилась на ганьбу, вона не витримала. Роздратування обернулось холодною люттю. Хіба вони багато просили? Хіба багато вимагали? Просто вчитися, просто ходити до школи — хіба це важко?
Дрібниці накопичувалися: чоловік — постійно в рейсах, проблеми на роботі, затримка зарплати, останнім часом підвело здоров’я — Світлану мучили жахливі головні болі, від яких звичайні таблетки аніяк не допомагали, вона не могла спати вночі. До межі було надто близько, вона підійшла до неї впритул, а сьогодні переступила її. Що там? Перестрибнула!
Жінка піднялася в кімнату до Лізи, відчуваючи себе вкрай спустошеною й виснаженою.
— Мамо, привіт, — усміхнулася до неї донька. — А я тут реферат пишу, нам задали. Такий цікавий…
Вона усміхається. Вона ще й усміхається?
— Цікавий, кажеш? — Світлана потерла скроні й скривилася. Таблетки закінчилася, а з цією школою вона знову забула зайти в аптеку. Біль уже був на підході. — І кому ти цей реферат покажеш, якщо ти в школі навіть не з’являєшся?
— Я…
— Ти! Та як ти могла? — Світлана намагалася говорити пошепки, інакше вона просто закричить і зірве собі горло. — Ти весь час брехала. Брехала мені в очі й навіть не червоніла. Та ми з батьком все для тебе, а ти нам плюєш в обличчя? — шепотіти далі було несила, і жінка перейшла на крик. Перекричати себе, свій біль, свою образу й несправедливість. Адже це несправедливо, нечесно, нечесно. Всередині неї голосно плакала маленька дівчинка і все повторювала одне й те саме.
«Нечесно, нечесно».
Що було далі — Світлана пам’ятала погано. Здається, вона лупцювала Лізу її ж джинсами, а донька голосно ревіла, і жінка плакала у відповідь.
З директоркою якось домовилися. Лізі вдалося сяк-так підтягнути хвости й отримати задовільні оцінки для переходу в наступний клас. Але відтоді вона більше не була її улюбленою маленькою дочкою. Світлана більше не вірила жодному її слову. Вона страждала через те, що сталося, і плакала, закриваючись у своїй кімнаті вечорами, але просто не могла дозволити собі ще раз повірити цим найчеснішим очам. Вона нічого не розповіла Андрію. Просто не змогла.
Влітку нічого не змінилося. Хоч не треба було думати про школу — однією проблемою менше. Але з’явилися інші. Ліза напихалася усіляким непотребом і всі дні просиджувала за ноутбуком, не звертаючи уваги на прохання допомогти по дому. З цим неможливо було миритися і Світлана боролася як уміла: покаранням, криком, сваркою, часом — лайкою, хоч і картала себе за це, але лайливі слова самовільно вилітали з рота! Бувало й заціджувала ляпаса, подумки виючи від власної безпорадності. Але це не спрацьовувало. Більше того — донька навіть спробувала втекти з дому. Як після такого стримаєшся?
Жінка розглядала фотографії маленької Лізи й прикладала хусточку до очей. Чому її донечка не могла назавжди залишитися малятком? Чому все так сталося? Чому? Але відповідей на всі ці запитання не було.
А ще це… Ліза сказала, що ненавидить її. І це стало останньою краплею. Світлана злягла в ліжко. Серце шалено калатало, а голову стиснули лещата — піднявся тиск.
А раптом вона не брехала? Що коли вона і справді ненавидить власну матір і тому так поводиться? Хіба з тими, кого любиш, можна так?
Світлана ковтала сльози й шукала причину: де, коли і що вона зробила не так? За що Ліза її ненавидить? За те, що вона любить її? Нехай так. Із цим непросто змириться, але, якщо це правда, нехай так. Тепер все буде по-іншому.
Жінка перекинулася на інший бік. Подушка була волога й холодна від сліз. З тумбочки вигулькнула баночка з таблетками. Світлана проковтнула відразу три. Їй терміново треба було заснути. І перед тим, як заплющити очі, вона здригнулася від думки, яка блискавкою пронизала запалений мозок: якщо все стало на свої місця, то чому досі так боляче? Чому?
Розділ X. Дуже сильний вітер
Тінь без обличчя тягнула руки до її шиї, а Ліза навіть не могла поворухнутися. Вона заклякла на місці і з жахом чекала, поки холодні пальці торкнуться шкіри. Її пальці завжди були крижаними. А як інакше, якщо вона померла? Ти померла! По-мер-ла! Дерев’яні губи ледь ворушилися, Ліза чула власний голос. Померла!!! Вона щосили закричала і прокинулася. Сльози рікою текли з очей, дівчину трусило мов у лихоманці.
— Коли ти перестанеш мене мучити?