Паразити свідомості
- Автор: Вілсон Колін
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Романець Володимир
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Паразити свідомості». Краткое содержание книги:
Для того, щоб пройти в будинок Флейшмана, ми мусили назвати свої імена — іншого виходу не було. Але тут ми обидва відкрили досить цікавий аспект наших психокінетичних можливостей. У певному сенсі ми могли зробити себе непомітними, тобто ми могли перехопити чию завгодно увагу, спрямовану на нас, і повернути її вбік. Внаслідок цього люди просто не помічали нас. Ми зуміли пройти аж до парадних дверей Флейшмана й подзвонити йому. Тільки тут нас упізнали й заатакували кореспонденти. На щастя, з домашнього динаміка до нас заговорив сам Флейшман, і, як тільки ми назвали свої імена, двері розчинилися. За мить ми вже були всередині, а кореспонденти загрюкали в двері знадвору.
Флейшман виглядав краще, ніж ми сподівалися, але все-таки був виснажений. Через кілька хвилин ми вже знали, що з ним було те саме, що й з Райхом,— довга ніч двобою з паразитами і раптове полегшення рівно о восьмій годині двадцять п'ять хвилин уранці, якщо вирахувати різницю в дві години між Берліном і Діярбакиром.
Почувши це, я піднісся духом: отже мені вдалося врятувати життя принаймні двом моїм колегам і уникнути цілковитої поразки.
Флейшман сказав, що брати Грау перебувають зараз у Потсдамі, в себе вдома. Він зумів зв'язатися з ними вранці до того, як кореспонденти почали заглушувати всі його сигнали… Брати Грау зберегли своє життя завдяки тому, що мали між собою постійний телепатичний зв'язок. Вони підживлювали один одного силою в нічній битві з паразитами так само, як раніше користувалися свідомостями один одного, неначе підсилювачами, для переміщення предметів. Флейшман вважав, що паразити намагалися "підкопатися" під них так само, як і під мене, але і тут братам став у пригоді їхній телепатичний зв'язок. Пізніше я довідався, що, на відміну від мене, їм не загрожувала можливість втрати їхньої особистості. Вони просто підбадьорювали й зміцнювали один одного, відмовляючись взагалі розглядати таку можливість. Успіх руйнівної діяльності великою мірою залежить від того, чи жертва нападу в даний момент самотня, чи вона діє спільно з іншими.
Наступна проблема здавалася майже нерозв'язною: як дістатися до Потсдама й зустрітися з братами Грау, або, принаймні, як змусити їх негайно прибути до Діярбакира. Будинок був оточений кореспондентами, і дюжина вертольотів прямо-таки повисли над ним. Будь-яка спроба зв'язатися з Потсдамом викликала б метушню серед кореспондентів, бо місцеві виклики легше перехопити, ніж виклики здалеку. Наскільки ми знали, імена братів Грау не було так тісно пов'язані з усією цією історією, як наші, і тому вони, очевидно, ще могли користуватися відносною свободою пересування.
Флейшман знайшов вихід із ситуації. Після години, проведеної з нами, він почував себе краще: підживити енергією його свідомість було набагато легше, ніж свідомість Ребке. Розповідь про мою перемогу над паразитами подіяла на нього так само, як і на Райха — давній оптимізм і відчуття мети знову сповнили все його єство.
І тут Флейшман несподівано завважив:
— Ми можемо зробити один цікавий висновок про паразитів. Неправильно було б думати, що вони існують у своєрідному просторі. Натовп, який нападав на мене, це, либонь, той самий натовп, що нападав і на обох вас у Діярбакирі,— інакше, напади не припинилися б одночасно.
Ми з Райхом уже думали про це раніше. Але Флейшман пішов далі у своїх міркуваннях і тут-таки зробив ще один висновок:
— У такому разі ми помиляємось, вважаючи, що свідомість існує в фізичному просторі. В психічному значенні весь простір у Всесвіті стиснутий до точки. Паразитам не треба подорожувати, щоб дістатися звідси до Діярбакира. Вони перебувають і там, і тут водночас.
— І в Потсдамі також,— докинув Райх.
Усім відразу все стало ясно. Якщо в цю мить паразити, в певному розумінні, були у Потсдамі, то й ми були там.
Ну звичайно, це ж так очевидно! Люди існують у фізичному світі лише остільки, оскільки вони не мають сили увійти в свою власну свідомість. Людина, яка може під час довготривалої подорожі залізницею відірватися від зовнішнього світу і увійти в саму себе, утікає таким чином від часу й простору, тоді як людина, що визирає з вікна вагона й позіхає з нудьги, змушена проживати кожну хвилину й кожну милю. Наша сила в боротьбі з паразитами свідомості полягала саме в тій здатності увійти в самих себе і боротися проти них на їхній власній території. Людина, яка плаває на поверхні, може стати легкою здобиччю акул, а нурець, який плаває під водою з маскою й острогою, годен змагатися з акулою на рівних. І оскільки ми могли опуститися в глибини наших свідомостей, ми були здатні увійти в те саме царство без простору й часу, що й паразити. Брати могли спілкуватися один з одним за допомогою телепатії. Чому ж ми не можемо спілкуватися з ними?
Відповідь проста: ми не мали ніякого уявлення про те, як це робиться. Ми знали, що для цього потрібна якась своєрідна здатність, як той-таки психокінез, але це мало про що говорило нам.
Отож ми вимкнули світло і, сівши за стіл, почали експериментувати. Будь-хто, зайшовши в кімнату і побачивши нас зі схиленими головами і складеними докупи руками, подумав би, що ми влаштували спіритичний сеанс.
Я спробував перший. Як тільки ми сіли, я послав братам Грау психічний сигнал:
"Ви готові?"
Відповіді не було. І раптом мене пронизало радісне усвідомлення того, що я ніби чую голос Райха всередині своїх грудей:
"Ви готові?"
Я послав зворотний сигнал:
"Так, ти чуєш мене?"
І його голос долинув до мене:
"Не дуже добре".
Флейшманові потрібно було близько десяти хвилин, щоб увійти в нашу гру.
Ми з Райхом у цей час уже добре спілкувалися між собою — мабуть, завдяки тому, що, як і брати Грау, ми були добре пристосовані один до одного. Через деякий час ми вже вловлювали хвилі Флейшманової думки, яка бриніла, ніби голос здалеку.
Ми побачили, що можемо спілкуватися один з одним. Але ж чи можемо ми спілкуватися з братами Грау?