Паразити свідомості
- Автор: Вілсон Колін
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Романець Володимир
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Паразити свідомості». Краткое содержание книги:
І ось я знову в своїй кімнаті — бо перед тим я був протягом багатьох годин десь-інде. Знизу долинули звуки вуличного транспорту. Дзвінок будильника сповістив, що вже пів на десяту. Постіль промокла від поту — так промокла, ніби я вилив на неї відро води. Мій зір хибував: усе довкола я бачив злегка подвоєно, неначе воно було обрамлене світловим кільцем. Речі здавалися неймовірно яскравими й чіткими, і я вперше зрозумів, які візуальні ефекти викликав у Олдоса Хакслі мескалін.
Я добре знав, що на мене чигала ще одна небезпека: мені треба було не думати про те, що сталося, бо це викликало б безнадійне збентеження й пригніченість. Ця друга небезпека була куди більша, ніж перша, коли я стояв над прірвою. Тому я рішуче спрямував свої думки в інший бік — на повсякденні речі. Я не хотів питати себе, чому борюся з паразитами, маючи таку силу, чому люди борються з життям, коли вони можуть миттєво розв'язати будь-яку проблему. Я не хотів розмірковувати, чи все це, бува, не гра. Я заквапився до ванної кімнати, вмився і здригнувся з подиву, побачивши в дзеркалі, що вигляд у мене свіжий і цілком нормальний. Не було видно жодної фізичної ознаки боротьби, хіба що я став ніби трохи тонший. Ставши у ванній кімнаті на ваги, я знову здивувався, побачивши, що схуд аж на двадцять вісім фунтів.
Задзвонив відеофон. На екрані з'явилося обличчя президента Англо-Індійської уранової компанії. Я подивився на нього так, неначе він був з того світу, і помітив, що йому ніби аж полегшало, коли він побачив мене. Голова сказав, що вже від восьмої години репортери намагаються зв'язатися зі мною. Річ у тому, казав він далі, що вночі загинули двадцятеро моїх колег: Джоберті, Куртіс, Ремізов, Шлаф, Герцог, Хлебніков, Еймс, Томсон, Дідрінг, Ласкаратос, Спенсфілд, Зігрід Ельгстрем — фактично всі, за винятком братів Грау, Флейшмана, Райха, мене і… Жоржа Рібо. Перші четверо, очевидно, померли від розриву серця. Зігрід Ельгстрем спочатку порізала собі кисті, а потім перерізала горло. Хлебніков і Ласкаратос викинулися з вікна. Томпсон очевидно зламав собі шию під час епілептичного нападу. Герцог застрелив усю свою сім'ю, а потім і сам застрелився. Кілька померло від отрути або від надмірних доз наркотиків, а двоє від інсульту.
Ребке був дуже знервований, знаючи, що ця подія негативно позначиться на репутації Англо-Індійської уранової компанії, оскільки майже всі загиблі були моїми гістьми… і гістьми компанії протягом останніх тижнів. Ребке особисто приймав більшість із-них. Я заспокоїв його як міг (я й сам був приголомшений) і попросив не пускати до мене репортерів. Коли він сказав, що всі його зусилля зв'язатись із Райхом не дали жодних наслідків, мені здалося, що мої нутрощі крижаніють. Реакція була надто важка. Мені захотілося спати. Але, скориставшись своїм спеціальним кодом, я все ж набрав Райховий номер. Важко описати полегкість, яку відчув я, побачивши обличчя Райха на екрані.
Райх оговтався перший:
— Слава богу, ти живий.
— Зі мною все гаразд, а як ти? Вигляд у тебе кепський.
Я сказав у кількох словах Ребке, що з Райхом усе гаразд, і за якихось п'ять хвилин був уже у свого приятеля. Але, побачивши його, зрозумів, що з ним було далеко не все гаразд. Вигляд у нього був такий, неначе він півроку хворів і щойно тепер став на ноги. Обличчя його мало колір вареної телятини. Він помітно постарів.
З Райхом відбулося приблизно те саме, що й зі мною, але з однією значною відміною: нападаючи на нього, вони не вдалися до "навальної атаки". Вони просто чинили на Райха сильний тиск протягом цілої ночі, спрямовуючи проти нього одну хвилю за одною. Перед світанком вони зуміли зробити щось на кшталт розколини в обороні його психіки, спричинити витік енергії. Саме після цього Райх відчув себе виснаженим до краю. Він уже думав, що поразка неминуча, але саме в ту мить напади припинились.
Мені неважко було здогадатися, що це сталося саме тоді, коли я спрямував на них свій "вибух енергії". Райх звірив свої відчуття за часом і сказав, що паразити відступили приблизно за півгодини до того, як я подзвонив йому. Перед тим він чув сигнали відеофона, але був такий виснажений, що відповісти на них не міг.
Новина про смерть наших спільників пригнітила Райха, але пізніше моя розповідь повернула йому надію й мужність. Якомога дохідливіше я пояснив йому, як паразити зуміли підкопатися під мене і як мені довелося закликати чудотворну силу, щоб подолати їх. Райхові в ту мить було потрібне лише одне — переконатись, що він помилявся, думаючи, ніби ми безсилі проти них. Для послідовників феноменологічного методу характерна здатність дуже швидко одужувати після фізичних і психічних травм — звичайно, якщо вони перебувають у безпосередньому контакті з джерелами енергії, яка живить усі людські істоти.
За півгодини Райх був уже цілком здоровий і говорив з таким самим запалом, як і я. Протягом майже цілого ранку я в подробицях пояснював йому, якого дошкульного удару паразити завдали мені і як їм можна протистояти. Треба було навчити Райха, щоб він сам "зробив під себе підкоп" і в такий спосіб перевірив основи своєї особистості. Я побачив, що ми маємо зовсім різні темпераменти. В чомусь він був набагато сильніший, ніж я, а в чомусь — слабший.
Ополудні до нас прийшов Ребке і перебив нашу розмову. На цей час усі газети світу вже рясніли заголовками про "ніч самогубств" і були переповнені здогадами та міркуваннями щодо нашої з Райхом ролі в тому. Ребке сказав, що вся територія Англо-Індійської уранової компанії, площею вісім тисяч акрів, стала неприступною через те, що її оточили вертольоти журналістів.