Місто уповільненої дії

— Звідки ти це знаєш? — витріщається Тюля.

— Зі школи.

— Зі школи?

— Да. Правда цього в підручнику нема, але я знайшов у романах.

— Розкажи ще, — звертається до мене Рома.

— Про богомилів?

— Не про підарів же…

— У богомилів був ще один проповідник — Феодосій. Цей типоша уславився тим, що зумисне чинив всілякі неподобства, сексуальні оргії, бухав, як ненормальний. І коли його запитували, навіщо християнинові це робити, то він відповідав, що таким чином має можливість покаятися, тому що покаяння не можливе без гріха. Догнали?

— Говори повільніше, я не все розумію, — каже заторможено Бідон. — Значить загоряння голяком — це також гріх, але треба обов'язково його робити, щоб потім можна було покаятися? Да?

— Шариш. Пауза.

— Йо-пересете! — несподівано вигукує Тюля. — А я думав, шо це просто так. Це мені подобається!

— Що значить «просто так», на?— запитує Вася Булавка.

— Ну, чоловік і жінка хочуть перепихнутися, а тому — для «підігріва» — беруть та й роздягаються.

— Був я у Криму на тому — як його? — нудацькому пляжі…

— Даун! Не нудацькому, а нудистському… — поправляє його Тюля і починає до нас сміятися, наче хоче сказати «от, крейзі».

— Не все одно, на! — каже Вася. — Навіть якщо й на мудацькому, на! Так от, я не бачив, щоби після загорання, на, всі трахалися, — кричить.

— Ти все не так розумієш, взагалі у тебе з мозгамисерйозні проблеми. Я кажу про те, що це, мабуть, була причина виникнення загоряння голяком. Розумієш? А те, що всі вони не трахаються, так, може, нема на це умов. Ти про це не думаєш? Уяви собі: приїжджає сім'я — да? — він і вона йдуть загоряти на цей пляж — навколо голі попки, жіночі груди, чоловічі ковбасини. Думаєш, що він і вона не мріють про когось іншого цієї миті? Думають, бо хочуть. Хочуть, але не можуть. А чому? Бо одне одному заважають.

— Слухай, Тюля! Так ти у нас психіатр! А? — захоплено каже Мишка.

— Не психіатр, а психолог! — жартує Бідон.

— Не один хєр! — продовжує Мишка.

— О! Ідемо загоряти й купатися! — озивається Рома. — На озері, кажуть, вода… як у ванні.

— Ще чого скажеш! А не читала, що про наше озеро пише «Вільний край»? Ні? — каже Бідон.

— У ньому якась зараза і вже кілька людей лежать у лікарні… шкіра хвора. Зараз не ті часи. От мій дід, коли ще жив, то завжди приносив після рибалки кілька щук завбільшки із себе. А тепер? Де та риба? А? Де все те, що колись було? Саме лайно плаває, а ще комбінати й заводи всяку хуйню скидають.

— Не нада ля-ля! — обурюється Вася Булавка. —У мене є знайомий водолаз, на, який трупи шукає. Так він каже, що на дні озера, на, лежать мертві роздуті щуки і здалеку дивишся — справжнісінькі торпеди, на. Такі здорові, що ого-го!

— Ви вже мене задовбали! — обриває їх Тюля, попиваючи мінеральну воду. — Шо сьогодні робимо. Бухаємо? Йдем у більярдну чи на озеро?

— Спершу на озеро, а під вечір — більярд, — каже Вася Булавка, відкидаючи назад голову.

— Гут? — перепитує Тюля у присутніх і, переконуючись у їхній мовчазній згоді, знову каже «значить гут».