Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Через півгодини Абакум уже йшов притихлою вулицею. Вулиця Брод тяглася від Парку свободи між новим житловим масивом і шосе, яке веде в Пловдив.
Коли і як розквітло це кохання? Воно прийшло несподівано, як несподівано налітає південний вітер у теплі літні ночі. Воно прийшло з пертого погляду. Можливо, народилось у той вечір услід за першою усмішкою. А коли він прокинувся ранком, воно вже квітло в його душі. Так розцвітають фруктові дерева навесні: звечора на них ще бруньки, а коли зачервоніє світанок, вони вже всміхаються в своєму білому весільному вбранні.
Ірина і Чавова стояли на маленькому подвір'ї за цегляним будинком і, мабуть, розмовляли, як завжди, про нудні й буденні справи.
Тоді Абакум сказав:
— Ваш начальник, лікар Петр Тошков, запрошує вас обох на скромну вечерю.
Лікар послав його запросити тільки Ірину, але йому стало шкода другої. Тому він запросив і її.
Крізь відчинене вікно на першому поверсі струмувало жовте світло. Оголені округлі плечі Ірини, її руки, шия — уся вона якось м'яко світилась, мов стара позолота. А в чорній глибині її очей, здавалось, миготіли маленькі, ледве помітні далекі зорі.
— Буде свіжа риба на вечерю, — сказав Абакум.
— Як я люблю свіжу рибу! — сплеснула руками Чавова.
Ірина мовчала.
— Лікар чекає вас, — сказав Абакум.
Вона підвела голову, і їх погляди зустрілись. Ірина розглядала його спокійно, зосереджено і неквапливо.
І хоч Абакум витримав цей погляд і сам так само спокійно й зосереджено розглядав Ірину, але вперше з своєму житті не зробив ніякого висновку. Лічильна машина, яка постійно і безпомилково працювала, коли її свідомість щось сприймала, тепер мовчала, немов раптово вимкнувся струм, котрий живив її.
— А ви проведете нас потім? — спитала Ірина, не відводячи од нього очей.
— Звичайно, — кивнув головою Абакум, — проведу. — І тут же подумав: «А лікар?»
Вечір пройшов весело. Анастасій пояснював Чавовій якісь проблеми, пов'язані з курячою чумою, лікар смажив рибу, а Ірина і Абакум накривали на стіл. Кілька разів їхні руки стикались, і тоді обоє винувато позирали на господаря, що сяяв від щастя. Потім усі сіли вечеряти, і Теофілова раптом стала дуже лагідною і люб'язною з лікарем. Вона схиляла голову на його плече, підливала йому вина і, здавалося, зовсім не помічала Абакума.
Десь близько одинадцятої години лікар почав позіхати, а трохи згодом сперся ліктем на стіл і опустив голову.
Гості попрощались і тихенько вийшли.
Світив місяць. Анастасій і Чавова простували попереду й жваво розмовляли про фасціольоз та овець. Ірина мовчала. В Абакума теж не було настрою. Йому чомусь не сподобалось, що Ірина люб'язно поводилась із своїм начальником. Та коли вони розлучались, Теофілова ледве кивнула головою Анастасію, а йому ласкаво всміхнулась якоюсь винуватою і сумною усмішкою. Була тиха і ясна ніч.
Ірина працювала секретаркою відділу «Ліки та постачання» і посилено готувалась до конкурсних екзаменів в аспірантуру при університеті, що мали відбутися восени.
Було щось дивне, суперечливе і в житті, і в поведінці молодої жінки. І Абакум не міг не помітити цього. Коли вона бувала разом з Тошковим поза роботою, то всіляко старалась догодити йому, зносила грубі жарти лікаря, подовгу залишала свою руку в його руці і багато сміялась. А коли лишалась на самоті з Абакумом і випадково заходила мова про начальника, Ірина здригалась, і в її очах спалахували злі вогники.
З Венцеславом вона поводилась жорстоко і всіляко шукала приводу, щоб принизити і висміяти його, особливо в присутності інших. Бідолаха дуже мало читав у своєму житті, і Теофілова дратувала його: «Венцеславе, що ти думаєш про Бернарда Шоу? Видатний французький письменник, так же?» І, почекавши, поки він ствердно кивне головою, питала: «А ти читав його роман «Три мушкетери»?» — «Здається, колись читав», — мимрив Венцеслав. Вона весело, до сліз сміялась.
Але траплялось, що після роботи Ірина брала Венцеслава під руку і вела на прогулянку. Вони сідали в автобус і їхали на гору Вітошу або бродили по широких левадах біля Драгалевців.