Lux perpetua
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2938-55-5
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Lux perpetua». Краткое содержание книги:
Гайн фон Чірне кашлянув.
— Крутенько поводиться, — сказав він, — ваша донька, пане Ульріху. У сідлі, маю на увазі.
— Сина Бог не дав, — відповів Ульріх Пак, ніби виправдовуючись. — Часом думаю, що воно, може, й добре. Природа, кажуть, любить рівновагу. Якби був син, то, мабуть, був би в'язав на спицях.
— Першим ділом, — доповідав шпик, мнучи в руках шапку, — взявся їмосць пан Грелленорт розпитувати пана Кучеру фон Гунта. Застосовував магію, причому двояку. Раз — щоб перевірити правдомовність. Два — щоб налякати. Але пан фон Гунт налякати себе не дав. Що він там сказав панові Грелленортові, те сказав, але знати було, що пан Грелленорт не радий і злий.
— Він завжди злий, — скривився єпископ Конрад, добряче відпивши з кубка. — Кажи далі, Крейцарку.
— Потім, — шпик облизав губи, — побіг пан Грелленорт до ратуші, розпитував міську сторожу. А потім повернувся на Острів Тумський, до Святого Хреста, питати кліриків про велебного Отто Беесса, але не дізнався нічого, крім того, що канонік у першу неділю посту поїхав до Рогова і тамки сидить. Ще пан Грелленорт був у домі «У золотого кубка», розпитував людей пана Ейзенрейха… Саме йому, кажуть, Рейнмар Белява відрятував зраненого пасерба…
— Це я знаю. Розказуй мені про те, чого я не знаю.
— Назавтра пан Грелленорт відвідав був самого вельможного пана Ейзенрейха. Довго балакали… Про що, не знаю, аж так близько підкрастися було годі. Але чув-єм, що досить голосно кричали один на одного.
— Ха! — пирснув єпископ. — Якщо ти це чув, виходить, що ти досить близько підкрався. Будь обачним. Біркарт не дурний, здогадається, що я наказав за ним стежити. Ти знаєш, що він некромант. Якщо він тебе викриє, то попрощайся з любим життям. І Чотирнадцять Святих Заступників тобі не допоможуть.
— Ну та й я не перший-ліпший, — шпик, раптом відчувши професійну гордість, випростався на всю свою дрібну і нікчемну статуру. — Не від учора займаюся стеженням, та й магією теж вмію скористатися. Ваша достойність добре знає…
— Знаю, — єпископ зміряв шпика поглядом. — Авжеж. Я мав тебе за твоє чаклунство спалити, та змилосердився. Але у місті будь обережний з магією: спіймають на чарах — спалять або втоплять. А я тебе не захищу, бо ж як мені такого захищати? Чарівництво — це порушення законів Божих і людських. А ти ж навіть не людська істота.
— Я людина, ваша достойносте. Наполовину. Моя мати…
— Про твою матір я не хочу слухати. А тим більше — про батька, якогось інкуба чи іншого планетника. Розказуй мені про те, що ти вишпигував. Що зробив Біркарт після візиту до Ейзенрейха?
— Вельможний пан Бартоломій Ейзенрейх, я вже вашій достойності про це доносив, вніс на депозит на користь Рейнмара з Беляви значну суму в конторі Фуггерів. як винагороду за порятунок пасерба. Видно, він зізнався в цьому пану Грелленортові, бо пан Грелленорт одразу побіг до контори Фуггерів… А контора зовні сильно захищена від магії… Про що там говорили, того я не знаю…
— А я це, уяви собі, знаю, без твого шпигування і без твоїх чарів, — єпископ простягнув кубок у бік послужливо нахиленого пахолка з дзбаном. — Бо Фуггерів я знаю. Тому знаю також, чим та розмова закінчилася.
Різьблений камін наповнював кімнату теплом. Оздоблені мистецькою різьбою дубові скрині та яворові армарії[56] походили, поза сумнівом, з Гданська, вишукане скло — з Праги, а килими і ткані шпалери — з Арраса. Компанія Фуггерів дбала про свій імідж. Крім того, вона могла собі це дозволити.
— Мені шкода, пане Грелленорт, — повторив службовець. — Мені невимовно прикро, але ми не можемо вам допомогти. Компанія Фуггерів не володіє відомостями, про які ви запитуєте.
— Володіє, - заперечив Стінолаз, дивлячись на світліший чотирикутник на стіні — слід від знятої карти. — Добре знаю, що володіє. Тільки-от ними не поділиться. Бо перетворила дотримання комерційної таємниці на свій principium.
— А хіба це, — тепер службовець усміхнувся, — не виходить на одне й те саме?
— Комерційною таємницею не вільно прикриватися там, де йдеться про злочин. Про державний інтерес і благо віри. Рейнмар з Беляви, якого в лютому бачили, коли він заходив у контору компанії, є кримінальним злочинцем.
— Рейнмар з Беляви? Хто це? Я щось не чув.
— Рейнмар з Беляви, — Стінолаз міг видатися зразком врівноваженості і терпеливості, - це єретик, на якого накладено анафему. Про це було сповіщено в костелах. Не чути про це — гріх.
— Компанія Фуггерів має викуплену в Римі оптову індульгенцію.
— Проклятому не можна горня води подати, не те що приймати його в конторі та проводити з ним оборудки. Якби це дійшло до Святої Курії…
— Компанія Фуггерів, — спокійно перебив службовець, — з'ясує і владнає свої справи зі Святою Курією. Так, як робила це досі. Тобто швидко і гладко. Те саме стосується єпископа вроцлавського. Якому вашець служиш, пане Грелленорт.
— Фуггери, — сказав після хвилинної мовчанки Стінолаз, — не повинні укривати Рейнмара з Беляви. Адже ж компанія зазнала з його вини серйозного фінансового збитку. Це ж саме він пограбував збирача, котрий перевозив стягнений з вас податок. Що його внаслідок цього інциденту вам довелося заплатити ще раз. Це серйозний балансовий збиток…
— Компанія вміє давати собі раду з балансом. З цією метою наймає бухгалтерів.
— А престиж фірми? Це що, Фуггери дозволять безкарно себе грабувати? Не відплатять грабіжникові?
Службовець Компанії Фуггерів склав долоні, переплів пальці й довго вдивлявся в обличчя Стінолаза.
— Відплатять, — врешті-решт сказав він. — 3 часом. У цьому можете бути впевнені.
— Винуватцем нападу на колектора є Рейнмар фон Беляу. Схопити його…
— Пане Грелленорт, — перебив службовець. — Ви ображаєте мій інтелект. А цим самим і престиж Компанії Фуггерів, про який ви начебто так піклуєтеся. Не повертайтеся більше до цих питань, будь ласка. Ні до нападу на колектора, ні до Рейнмара з Беляви. Особи, яка, як я вже встиг вас запевнити, нам взагалі не відома.
— А канонік Отто Беесс? Це теж не відома вам особа? А Бартоломій Ейзенрейх, який поклав на депозит на користь Рейнмара з Беляви значну суму в цій конторі?
— Ви маєте до мене ще щось, пане Грелленорт? — службовець випростався. — Якісь інші справи? Такі, в яких Компанія Фуггерів могла би допомогти? Якщо ні…
— Колись, — Стінолаз не зрушив з місця, — наші розмови відбувалися інакше. Ми знаходили спільну мову. І справи, вигідні для обох сторін. Спільних справ було чимало. Ви неодмінно пам'ятаєте. Чи, може, я маю вам нагадати?
— Неодмінно пам'ятаємо, — відрізав службовець. — Ми все пам'ятаємо. Усе є в книгах, пане Грелленорт. Кожен рахунок, кожен дебет, кожен кредит. І всюди сходиться сальдо, до пфеніга. Бухгалтерія — основа порядку. А тепер… Пісок у клепсидрі пересипався майже весь. Наступні прохачі чекають…
— Ви відчули кон'юнктуру, — Стінолаз далі нерухомо сидів у кріслі. — Рознюхали своїми собачими купецькими носами, звідки вітер віє. Колись, коли йшлося про ваш зиск, ми були добрі. Ви кланялися нам у пояс, не шкодували зусиль, не жаліли хабарів і бакшишів. Завдяки нам ви завойовували позицію, завдяки нам розправлялися з конкурентами, завдяки нам обростали жиром. А тепер злигалися з нашими смертельними ворогами, чарівниками,
гуситами і поляками. Чи не зарано? Фортуна зрадлива. Антихрист, подейкують, надходить. А про Луцьк на Волині ви чули? Нині ви вважаєте нас слабкими, переможеними, позбавленими впливу, безперспективними, тому викреслюєте нас зі своїх книг, сторнуєте з балансів. Ви недооцінюєте сили, які за нами стоять. Сили, які є в нашому розпорядженні. А це, запевняю вас, великі сили. Найбільші з тих, які знає природа. І такі, яких природа не знає.
56
Шафа для зберігання зброї, але також коштовностей, документів, ліків тощо.