Веселий ярмарок
- Автор: Киселев Сергей, Пригорницький Юрій
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Веселий ярмарок». Краткое содержание книги:
До збірника увійшли твори українських радянських письменників, які працюють у жанрі гумору і сатири.
Тут читач знайде прозові та віршовані гуморески, байки, фейлетони, памфлети, пародії, сатиричні мініатюри, що були опубліковані останнім часом у періодиці.
А як котрийсь пісню затягнув «Розпрягайте, хлопці, коні...», не витримав я, сплюнув, ноги повисмикував.
— Та скільки ж можна!— гаркнув, скільки ще мав сили.
Затим підхопив штани, сорочку і чимдуж з двору. Ворона навздогін, яєчка на ходу з волосся висмикує. А тим, з комісії, хоч би що. Лише старший з них голову звів і пальцем тикнув.
— О! Дивіться-но,— каже,— ще один атлант побіг... Минулого разу на сусідньому об'єкті після сьомої чарки бігали, а нині щось дуже швидко...
Андрій Крижанівський
А З ТРЕТЬОГО БОКУ
З хуліганством у нас прогрес. Штани знімають.
І є де знімати.
Лісок у мікрорайоні. Озон. Пенсіонери тиняються. Дихають. І молодші, які нерівно дишуть. Теж кущами лазять. У кущах якраз і грабують штани. Але не всякі, а на вибір.
Один професор у ліску бігав. Добігався! Побіг професором, а прибіг спринтером. І без штанів. А штани модні. Були! Джинси називаються. Зняли! Професор у трусах прибіг. Прибіг і труситься. У трусах. Ледь привели до тями. Тепер професор у шортах бігає. Теж штани. Але заразом — і труси. То вже спокійно бігає. І не від інфаркту, а від нервів.
Потім з трьох хлопців у кущах зняли. І з дівчини. Думали, що хлопець. Один втратив здоров'я. Од розчарування. І од того, що пручався. Коли з нього штани стягали.
З мене ще не знімали. Я по натурі здоровий. Як фізично, так і головою. Детективи ковтаю, мов тюльку. Умственно детективний. Я сам можу зняти! Голову! Як хтось з мене штани стягти спробує.
А що, гадаю, як пройтись у лісок? На почві геройства. Га? Пройтись, де кущі — зелені други. Де штани здирають. Може, в газету потраплю? Я це люблю, але ніяк не виходить.
Спочатку чешу у промтовари.
Купив.
Вліз у джинси і попхався у лісок. Ломаку заготовив. Для самонападєнія. Сів під кущиком і дихаю. Але нерівно.
Поспівав дурним голосом. Для приманки. Сонце одразу закотилося. А на мене викотилися чотири шкодники.
Ще пацани, але по-своєму здорові. Не морально, конєшно, а кулаками.
— Знімай, папашо, скоренько джинси!— пропонують.— І накульгуй зі своєю ковінькою без стороннього звуку.
Якби їх двоє — зняв би голови. А так знімаю джинси. Проти чотирьох не попреш. У кальсонах холодно. Але здоров'я дорожче. Почалапав від харцизяк на ватяних ногах...
— Стоп, папашо!— мацають мої джинси крадії.— Де брав?
— У промтоварах,— кажу.
— Старий маразматику!— хором ображають.— Імпортні треба брати.
— А почім?— питаю.
— Двісті ре. Можемо загнати!
— За двісті ре,— кажу,— хай студенти купують!
— Долбак ти, папашо!—шумлять шкодники. І кидають мої джинси. На мою голову. І змиваються.
Стягаю джинси з голови, натягаю на кальсонізацію і даю одпор:
— Самі ви долбаки і штанокради!
Ну, їх невдовзі зловили. Міліція зловила. Але річ не в тім. Обидно якось за легку промисловість. З одного боку добре, що вона випускає штани, які не граблять. А з другого боку, як не граблять, то кому вони нужні? А з третього боку імпорт сильно нас грабить...
Андрій Крижанівський
ДВОЄ В БАРІ, ДЕ НЕ БУВАВ ХЕМІНГУЕИ
Двоє, видублені вітрами і сонцем, зайшли до бару субтропічного пансіонату «Колгоспник».
«Селяни»,— подумки визначив бармен. Але нічим свого подиву не виказав.
Селяни вперлися на почесні місця за стойкою. Якраз навпроти бармена.
— Закусимо, Іраклію?— спитав русявий.
— Ти читаєш мої думки, Остапе,— відповів чорнявий.
— Поруч з пансіонатом функціонує їдальня,— повідомив бармен.
— Я поважаю їдальні, які функціонують,— сказав Остап.
— Чудова їдальня,— сказав Іраклій.
— Особливо мухи.
— Чудові мухи!
— І черга.
— Чудова черга!
— Як на елеваторі,— зауважив Остап.
— На елеваторі менша,— заявив Іраклій.
— Там і мухи менші,— сказав Остап.
— Там не мухи, а якісь ліліпути,— погодився Іраклій.
— Ви з нашого пансіонату?— поцікавився бармен.
— Ти з нашого пансіонату, Остапе?— поцікавився чорнявий.
— Так само, як і ти, Іраклію,— відповів русявий.
— Я вірю тобі, як собі, дорогий.
— Ти зігрів моє серце, друже.
— Ми з нашого пансіонату,— повідомив бармена чорнявий.
— Хіба ми не схожі на завсідників «Колгоспника»? — спитав русявий.
— Серпень — не сезон для селян,— ухильно відповів бармен.
— Кому потрібен цей серпень?—підтримав Іраклій. — Моє тіло проситься в лютий,— сказав Остап.
— Грудень теж має свої принади, дорогий,— зауважив Іраклій.
— Тільки лютий!— затявся Остап.
— У лютому фрукти,— згадав Іраклій.