Дівчинка з Землі

— “Знайоме”! — перекривила мене Аліса. — Цей птах сидить на плечі статуї Першого капітана!

Аліса мала рацію. Я згадав. Справді, скульптор зобразив саме говоруна.

— Ви продаєте птаха? — спитав я у вуханя.

— Тихше! — засичав той. — Якщо ви не хочете його і мене занапастити, тихше!

— Купуйте без розмов, — шепнув мені на вухо Крабакас із Баракаса. — Я б сам купив, та вам він потрібніший. Можливо, це останній говорун на планеті.

— Але чому така таємниця? — спитав я.

— Я й сам не знаю, — відповів господар говоруна. — Я живу далеко від міста і рідко тут буваю. Давно-давно, кілька років тому, цей говорун прилетів до мене. Він був виснажений і поранений. Я його виходив, і відтоді він жив у мене в домі. Цей говорун, певно, за своє життя побував на різних планетах. Він говорить багатьма мовами. Кілька днів тому я був у справах у місті й зустрівся в їдальні з одним давнім другом. Ми розговорилися, і давній друг сказав мені, що в місті зовсім не лишилося говорунів. Хтось їх скуповує або вбиває. А я тоді відповів другові, що в мене живе говорун. “Бережи його”, — сказав мені друг. Тут до нас підійшов один землянин і похвалився, що хоче купити говоруна…

— Він був у капелюсі? — спитала раптом Аліса.

— У капелюсі, — відповів вухань. — А ви звідкіля знаєте?

— Літній і худий?

— Так.

— То це він, — мовила Аліса.

— Хто — він? — спитав Крабакас із Баракаса.

— Той самий, який торгував черв’яками.

— Авжеж, це він, харцизяка! — вигукнув Крабакас.

— Стривайте, не перебивайте, — зупинив нас вухань. — Я тоді відмовився продати свого улюбленого птаха і поїхав назад додому. І уявляєте, тої ж ночі хтось намагався залізти до мене в дім. А наступної ночі мене хотіли підпалити. Та говорун прокинувся і розбудив мене. Вчора я натрапив на незакінчений підкоп під мій дім. А сьогодні вночі до мене в спальню хтось кинув величезний камінь. І я збагнув: якщо я залишу птаха вдома, не жити мені на світі. “Коли не боїтеся смерті, беріть птаха, але за наслідки я не відповідаю.

— Беріть, — сказав Крабакас, — птах рідкісний, хороший, а вам усе одно летіти звідси. Вам не страшно.

— Беремо, тату? — спитала Аліса і простягла руку до говоруна.

Я не встиг відповісти, як говорун легко злетів на Алісине плече.

— Прощавай, друже, — зітхнув вухань.

Я розплатився з вуханем, і той відразу втік. Навіть грошей лічити не став.

— Годувати говоруна можна білим хлібом, — сказав нам на про щання добрий Крабакас, — і молоком. Корисно давати шипшиновий сироп.

Сказавши це, Крабакас згорнувся синім клубочком і влігся на клітку з канарками.

Ми попрямували до виходу з базару. Попереду йшла Аліса, і на плечі в неї сидів говорун. Правда, він іще не сказав ні слова, та це мене не хвилювало. За Алісою дріботів індикатор і задумливо міняв кольори. Далі йшов я і вів на повідку купленого за скажені гроші, дуже Рідкісного, роботящого, майже розумного павука-ткача-троглодита. Павук плів акуратний вовняний шарф у клітинку, і вже сплетений кінець шарфа волочився по землі. Позаду їхав автоматичний всюдихід, наповнений клітками й акваріумами, — там для людини і місця не знайшлося б. З усіх боків до нас оберталися колекціонери і повторювали десятками мов:

— Дивіться, говоруна несуть!

— Говорун!

— Живий говорун!

Зненацька говорун схилив голову набік і заговорив.

— Увага! — сказав він по-російському. — Посадка на цю планету неможлива. Я переходжу на планетарну орбіту, а ти, любий друже, не забудь увімкнути амортизатори.

По цих словах говорун без усякої паузи перейшов на незнайому нам мову і барабанив нею хвилин зо дві.