Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Я залишу вас самих після того, як ми побачимося з Ель Сордо.
Роберт Джордан помовчав. Потім сказав:
— Ні, не треба.
— Ні, друже, треба. Часу залишилося мало.
— Ти прочитала це у мене на долоні? — спитав він.
— Ні. Забудь про свою долоню — то все дурниці.
Вона хотіла відкинути це разом з усім, що могло зашкодити Республіці.
Роберт Джордан змовчав. Він дивився, як Марія прибирає в печері посуд. Вона витерла руки, обернулася й усміхнулась до нього. Вона не чула, що казала Пілар, але, всміхнувшись Робертові Джордану, зашарілася — густий рум'янець проступив крізь засмагу — і знову всміхнулася йому.
— Ще ж є й день, — сказала жінка. — У вас є ніч, але є ще й день. Звісно, таких вигод, як я мала свого часу у Валенсії, вам не бачити. Але суниці чи щось подібне і тут можна знайти. — Вона засміялася.
Роберт Джордан поклав руку на її широке плече.
— Тебе я теж люблю, — сказав він. — Тебе я дуже люблю.
— Ти справжній донжуан, — сказала жінка, розчулена й зніяковіла. — Так, дивись, і всіх полюбиш. А ось і Агустін.
Роберт Джордан увійшов до печери й попрямував до Марії. Вона дивилася на нього, й очі у неї блищали, щоки й шия знову почервоніли.
— Ну, як ти, зайчику? — сказав він і поцілував її в уста.
Вона міцно пригорнула його до себе, подивилася йому в обличчя й відповіла:
— Добре. Ох, добре.
Фернандо, що все ще сидів за столом і курив цигарку, підвівся, похитав головою й вийшов із печери, прихопивши по дорозі свій карабін, що стояв біля стіни.
— По-моєму, це дуже непристойно, — сказав він Пілар. — І мені це зовсім не подобається. Ти повинна стежити за дівчиною.
— Я й стежу, — відповіла Пілар. — Цей товариш — її novio[27].
— О,— сказав Фернандо. — Якщо вони заручені, то тоді все гаразд.
— Дуже рада, — сказала жінка.
— Я також, — поважно мовив Фернандо. — Salud, Пілар!
— Ти куди?
— На верхній пост, заступити Прімітіво.
— Куди тебе чорти несуть? — спитав маленького поважного чоловічка Агустін, що саме підійшов.
— Виконувати свій обов'язок, — поважно промовив Фернандо.
— Обов'язок? — глузливо перепитав Агустін. — Чхав я на твій обов'язок. — Потім, обернувшись до жінки, він додав: — А де ж ота погань, яку я повинен пильнувати, туди її розтуди?
— В печері,— сказала Пілар. — Два мішки. І мені вже несила слухати твою лайку.
— Туди й розтуди твою силу, — сказав Агустін.
— Іди й обкладай самого себе, — незлобиво сказала Пілар.
— Твою матір, — сказав Агустін.
— Своєї-бо в тебе ніколи не було, — сказала Пілар: пересварка вже досягла тієї межі, коли в іспанській мові дії не називають словами.
— Що це вони там роблять? — тепер уже півголосом спитав Агустін.
— Нічого, — відповіла йому Пілар. — Nada. Зрештою, тепер весна, тварюко.
— Тварюко, — промовив услід за нею Агустін, смакуючи це слово. — Тварюко. А сама ти хто? Виплодок найпослідущої суки, от хто. Туди й розтуди твою весну.
Пілар ляснула його по плечу.
— Ет, — сказала вона й засміялася своїм лунким сміхом. — Вся твоя лайка на один копил. Але в цьому ти мастак. Ти бачив літаки?
— Наклав я на їхні мотори, — сказав Агустін, ствердно кивнувши, й закусив нижню губу.
— Добре! — сказала Пілар. — Дуже добре! Тільки зробити це важко.
— Авжеж, занадто високо, — вищирив зуби Агустін. — Deste luego. Але чом не пожартувати.
— Атож, — сказала Паблова жінка. — Чом не пожартувати, а ти гарний чолов'яга, й жарти в тебе круті.
— Слухай, Пілар, — серйозно сказав Агустін. — Щось готується, правда?
— Ну, і що ти на це скажеш?
— Скажу, що справи кепські. Тих літаків було багато, жінко. Аж надто багато.
— І ти злякався їх, так само, як і всі?
— Que va, — сказав Агустін. — Як ти гадаєш, що там готується?
— Послухай, — сказала Пілар. — Якщо цей хлопець прийшов сюди підривати міст, значить, Республіка готує наступ. Якщо літають ці літаки, значить, фашисти готуються відбити його. Але навіщо показувати літаки завчасно?
— В цій війні багато безглуздого, — сказав Агустін. — У цій війні куди не глянь, саме безглуздя.
— Правильно, — сказала Пілар. — Інакше ми б тут не сиділи.
— Атож, — сказав Агустін. — Ми борсаємося в цьому безглузді ось уже цілий рік. Але Пабло — він не дурень. Пабло — спритна людина.
— Чому ти кажеш це?
— А просто так.
— Зрозумій одне, — спробувала пояснити йому Пілар. — Самою тільки спритністю тепер уже не врятуєшся, а нічого більше в нього не лишилося.
— Я розумію, — сказав Агустін. — Я знаю, що нам треба забиратися звідси. А що врятує нас тільки перемога, то, виходить, треба підривати мости. Та хоч Пабло й почав боятися, він усе ж таки хитрий.
27
Наречений (ісп)