Гобіт, або Туди і Звідти

Напевно, ця облямована деревами галявина була місцем вовчих збіговищ. Вовків прибувало все більше й більше. Вони залишили вартових під деревом, на якому сиділи Дорі та Більбо, а потім, принюхуючись, обнишпорили все довкола, доки не виявили за запахом усі дерева, на яких хтось був. До цих дерев вони теж приставили варту, а решта вовків (здавалося, їх було кількасот) розбрелась і посідала на галявині великим колом, усередині ж цього кола всівся великий сірий вовчисько. Він звернувся до них моторошною мовою варґів. Ґандальф розумів її. Більбо — ні, але звучала вона для нього страхітливо, ніби йшлося тільки про всілякі звірства і паскудства, — зрештою, так воно й було. Час від часу варґи хором відповідали своєму сірому вожакові, й від їхнього моторошного ґвалту гобіт мало не падав із сосни.

Я розповім вам, що почув Ґандальф і чого не зрозумів Більбо. Варґи та ґобліни часто допомагають одні одним у лихих справах. Ґобліни зазвичай не ризикують далеко відходити від своїх гір, — хіба що тоді, коли їх звідти витісняють і їм треба шукати нової домівки або коли вони вирушають на війну (радію, що цього вже давно не траплялось). Але за тих давніх часів вони не раз влаштовували набіги, здебільшого заради їжі та рабів, котрі б на них працювали. Тоді вони часто зверталися по допомогу до варґів і ділилися з ними награбованим. Часом ґобліни їздили на вовках верхи — як люди на конях. А зараз складалося враження, що саме цієї ночі готується великий ґоблінський набіг. Варґи прийшли зустріти ґоблінів, а ті запізнювалися. Причиною, без сумніву, була смерть Верховного Ґобліна й увесь той переполох, що його викликали ґноми, Більбо та чарівник, котрого ґобліни, можливо, й досі вистежували.

Попри всі небезпеки, які чигають на людей у цих віддалених землях, деякі сміливці останнім часом почали повертатися сюди з Півдня, валити дерева, будувати для себе оселі посеред доволі привітних лісів у долинах і по берегах річок. Цих людей назбиралось уже багато, і були вони хоробрі та добре озброєні, тож навіть варґи не наважувалися нападати на них, коли вони були не самі чи серед білого дня. Але тепер варґи задумали за допомогою ґоблінів пробратись уночі в деякі найближчі до гір селища. Якби їхній план було виконано, до ранку там не залишилося б нікого живого: всіх було б перебито, крім жменьки тих, кого вовки передали б ґоблінам, а ті зробили б їх в’язнями у своїх печерах.