Золото і анаконда
- Автор: Бломберг Рольф
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Золото і анаконда». Краткое содержание книги:
Про небезпечні пригоди експедиції, що вирушила на лови гігантської змії, про пошуки легендарного скарбу інків розповідає в книзі «Золото і анаконда» відомий шведський вчений і письменник Рольф Бломберг, який брав участь в цих мандрівках.
В Радянському Союзі демонструвався кінофільм «Анаконда», знятий автором книги та іншими учасниками експедиції, описаної в цій книзі.
А втім, не тільки індійці, а й білі поселенці з берегів Путумайо з острахом говорили про Ла Апайю. Всі вони добре пам’ятали одного нещасного перуанського мисливця, який кілька років тому пропав у тих болотах. Спроби вияснити, що з ним сталося, не дали наслідків. Правда, згодом там було знайдено людський кістяк, і всі вирішили, що це рештки перуанця, але як він загинув, ніхто так і не взнав. Поселенці вважали, що його вкусила отруйна змія. Індійці ж були впевнені, що тут не обійшлося без великої гюїо.
Ландшафт Ла Апайї справляв дуже своєрідне, навіть моторошне враження.
— Якраз для кіно, — зауважив хтось із членів нашої експедиції. Куртові він нагадував зруйнований бомбами Гамбург. Кілька років тому тут бушувала лісова пожежа — рідкісне явище в цій частині Амазонас: треба було дуже великої посухи, щоб такі мокрі ліси могли горіти! Густі, повні різних тварин заболочені джунглі були знищені вогнем на цілі кілометри, і довгий час там не було ніяких ознак життя. Але зараз обгорілі стовбури дерев вкрилися вже рослинами-паразитами, з’явилося молоде пагіння пальм та інших дерев, зазеленіла соковита трава. А потім ця величезна зелена галявина стала приваблювати й тварин.
Зараз у болоті було повно риби, черепах і крокодилів. Літало тут також безліч найрізноманітніших птахів. Тварини-ссавці траплялися рідко — вони уникають відкритих місць, хіба що ель тігре — грізний ягуар — часом залишав свої мисливські угіддя в густих джунглях і блукав по Ла Апайї. Ми не раз бачили його сліди і глибокі подряпини на стовбурах дерев — то ягуар гострив кігті.
Із табору на острівку ми робили невеличкі походи в усіх напрямках, фотографували, ловили тварин. Нам пощастило зібрати цікавий матеріал. Лаурентіно Муньос ледве встигав препарувати наші знахідки — риб, плазунів, жаб, а також різних птахів: чапель, лелек, водоморозів, папуг і шулік. Багато дивовижних мешканців тутешніх джунглів ми зняли на плівку, і серед них — колонію чорних бакланів. Кілька сотень цих птахів гніздилося в обгорілих кронах всохлих дерев. Вони хрипко, химерно кричали. «Наче старі діди», — казав наш звукооператор Олле.
Стояла нестерпна задуха, навіть Лабан, дитя тропіків, був весь мокрий і важко дихав. Сонце майже цілий день немилосердно пекло, на небі не було ані хмаринки, температура в затінку досягала сорока градусів. Правда, води ми мали досить, щоб скупатися — звичайно, теж теплої, біля тридцяти градусів, але все-таки холоднішої за повітря, — однак купатися в Ла Апайї небезпечно. Найбільше, що ми собі дозволяли — це обливатися з черпака на березі або в човні. Та й то треба було поспішати, бо нас ніколи не покидали хмари кровожерних мух.
Чим же викликана така обережність? По-перше, в Ла Апайї повно крокодилів. Але ще страшніша за них піранья — риба-хижак, гроза людей і тварин, що живуть в Амазанас. Її ще називають «людоїдом».
Піранья (або пірайя чи піранха) — мабуть, чи не найжахливіша з усіх хижих риб на світі. Вона порівняно невелика, коротка, товста і тупоноса. Відомо три види її — найбільша, так звана «біла піранья», досягає тридцяти сантиметрів, а два інші види не довші як п’ятнадцять сантиметрів. Але зуби піраньї здатні нажахати кого завгодно. (Назву риби взято з мови індійців турі: піра — риба, анха — зуб). Щелепи в неї непомірно великі порівняно з тулубом і оснащені рядом трикутних, гострих, як бритва, зубів. Кусає піранья блискавично і з страшенною силою. Ми зустрічали на Путумайо кількох людей, яким риба повідкушувала пальці, коли вони занурили з човна у воду руку. Не раз ми бачили й корів, яким піраньї відгризли на водопої шмат морди, а також одноногих качок. Перепливати річку, де є піраньї, небезпечно для життя, а коли на тілі є ще бодай найменша подряпина, з якої тече кров, — то це просто самогубство. Кров миттю приваблює цілі зграї цих ненажерливих хижаків. А нападають вони з неймовірною швидкістю і страшенною люттю. Вода навкруги аж кипить, коли вони накидаються на жертву, відриваючи шматки м’яса, перегризаючи жили і зв’язки. За якусь мить живе тіло обертається на голий кістяк.