Золото і анаконда

Чотири дні ми милувалися цією казковою природою. Потужна машина везе нас то вгору, то вниз вузькою дорогою, такою звивистою, що здається, ніби вона зав’язується у вузол. Анди в сонячному промінні! Яка це мала б бути невимовна краса, і які можна б зробити кадри! Та що вище ми піднімаємось, то рідше бачимо сонце. Важкі, пошматовані хмари пливуть одна за одною, зупиняються, наче бажаючи відпочити, і знесилено опускаються на нас, мов гігантські звірі, що вкладаються спати. Все огортає вологий туман, який інколи переходить у зливу. Як тут знімати фільм? Доводиться годинами чекати, поки сонце на мить кине крізь хмари пучок променів, на таку коротку мить, що не встигнеш налаштувати апарат, як воно знову сховається. А ми далі петляємо на своїй машині, вперто чекаючи сонця. Врешті ми вирішуємо показати подорож по Андах такою, якою вона є насправді. Ми знімаємо зливи, тумани, густі присмерки, що швидко огортають усе навкруги. Я роблю безліч кадрів, хоч знаю, що все одно не зможу вірно передати того дивного настрою, який викликає цей казковий краєвид.

В Естасіон — маленький заїзд для мандрівників — ми прибуваємо у великий дощ пізно ввечері. Довгий ряд халуп із дощок тулиться на скелястому виступі, борючись за місце з вузькою дорогою, і здається, що вони ось-ось упадуть з кілометрової висоти в Амазонську долину, яка розстилається унизу. Хазяїн зустрічає нас широкою посмішкою на вилицюватому, круглому, як місяць, обличчі. Дерев’яна підлога відчайдушно скрипить, здивована такою кількістю відвідувачів, а стеаринова свічка, увіткнута в пляшку від рому, схвильовано моргає, боязко освітлюючи злиденні меблі. По бляшаному даху люто періщить тропічний дощ, а ми жадібно накидаємось на густий суп із маніока та зелених бананів.