Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Кожна розбійницька перемога над черговою країною-жертвою вселяла гітлерівському солдатові свідомість переваги німецької нації над європейськими народами, фанатичну віру в. надлюдську здатність Гітлера управляти долею світу, міняти своєю волею течію історії. І навіть маститі генштабісти, які вважали себе особливою кастою, елітою і чванилися своїм військовим родовим аристократизмом, зрештою схилилися перед «генієм» Гітлера, котрий не раз грубо і зневажливо відкидав те, що здавалося їм незаперечним. Гітлер угадав нетерплячу жагу великих держав зробити Німеччину сліпою зброєю в їхніх руках, націлити її для удару по Радянському Союзу. Він спритно експлуатував цей стан речей, шантажував великі держави, шантажував, як найманий вбивця, набиваючи собі все більшу ціну. І він одержав як аванс країни Європи. А потім штрикнув ножем у живіт своїх хазяїв: спершу поранив Францію — майже смертельно, а потім Англію. Підступна політика фашистської держави, втілена в стратегію і тактику німецької армії, вимагала збереження військових таємниць, бо на цьому базувалося багато її успіхів.
Вермахт нагадував хижого плазуна, який довго відлежувався, здавалось, охоплений сонним заціпенінням, у кривавій каші, що лишилася після першої світової війни, але при цьому зажерливо поглинав і життєві ресурси країни, і душі людей. Поступово він вкривався важкою металевою бронею, наїжачувався зброєю, а кожна клітинка його військового організму обростала добре припасованою лускою, призначеною охороняти, приховувати те, що треба було приховати.
Цей досконалий захист забезпечувала гігантська контр-розвідувальна сітка і найсуворіша, безвідмовно діюча дисципліна всього особового складу. Дисципліну, в свою чергу, підтримували страхом жорстокої кари за найменше порушення статутних правил, вони пунктуально передбачали також найменші можливі щілини, крізь які можуть просочитися відомості, що залізно охоронялися.
Всі спроби Вайса завести розмову з армійськими нижчими чинами, проникнути в розташування частин закінчувалися невдачею. Шофери автобази відповідно до наказу Келера не мали права розкривати один одному маршрути своїх поїздок. Окрім усього, машини, за винятком Ціммерманового броньовика, використовувалися лише в межах міста. Але Ціммерман ніколи не говорив про свою роботу, і Йоганн нічого не знав про неї, хіба тільки те, що Ціммерманова машина за добу проходила інколи понад триста кілометрів — це легко можна було перевірити за спідометром. Та хоч яка була непроникна броня, що приховувала передислокацію німецьких частин, Йоганн мусив проникнути крізь неї. І проник. Як і всі великі відкриття, це виявилося напрочуд просто.
Келер останнім часом став так нехтувати Вайсом, що доручив йому вивозити на спеціальний сміттєспалювач за містом паперову макулатуру з різних установ, яка підлягала знищенню.
Перші ж поїздки Вайса на сміттєспалювач дали йому те, чого він так довго й марно шукав. Він розглядав клапті іноземних газет, ілюстрованих журналів, старі накладні, уважно вивчав і класифікував їх.
Неважко було догадатися, що ті чи інші певні клапті газет та ілюстрованих журналів окупованих німцями країн свідчать, що до Польщі прибули німецькі штабні частини, які раніше стояли в цих країнах.
Не гребував Вайс і німецькою продукцією. А клаптиків газет можна було встановити, з яких районів Німеччини прибули в Лодзь німецькі військові частини.
Він вивчав сміття не менш захоплено і натхненно, ніж археолог свої знахідки.
Проте скоро він втратив джерело такої інформації і дуже жалкував за цим, хоч яке мало привабливе воно було: Келер звільнив його від перевезення сміття. Про це Йоганн повідомив у кінці чергового листа-шифровки, де викладав свої спостереження про передислокацію німецьких частин, спершу, з властивою йому старанністю, перевіривши вірогідність аналізу відомостей, добутих на сміттєспалювальній станції, шляхом спостережень за номерами новоприбулих армійських машин у місті.
Коли Йоганн їхав на машині сам, він завжди залюбки підвозив когось із армійських. За це з ним розплачувалися натяканням.
Хіба можна бути неуважним до свого хлопця, такого привітного і люб'язного, якщо до того ж він от-от має вийти звідси з маршовою ротою. Щоправда, він ще не нюхав фронту, але він дуже шанобливо ставиться до фронтовиків, радячись, у яку частину найкраще піти служити.
Танкістам Йоганн вихваляв авіацію, льотчикам — танкові частини.
У цих коротких, але палких дискусіях про переваги того чи іншого виду зброї Вайс черпав чимало істотних відомостей.