Кам’яне яйце
- Автор: Тесленко Александр Константинович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-333-00086-7
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кам’яне яйце». Краткое содержание книги:
— Цікаво, як це Андрій зумів ящірку приручити, на задніх лапах вона в нього ходить…
— І спаде ж таке в голову!
— А може, він гава присвиснути, як моя Свєтка казала б?
— Додуматися тільки — ящірку приручати. Циркач. І треба йому цей інститут? Приїздив би до мене додому, там у нас в яру ящірок — хоч греблю гати.
Завр подзвонив до помешкання радісно і піднесено. Діна відчинила йому бліда і злякана, проте Завр не помітив цього відразу. Він поплескав дружину по плечу і вдоволено буркнув:
— Можеш мене привітати. А ще казала, що з мене поганий святий. Сьогодні мене підвищили у моїй святості.
«Остання свиня цей Кверкус після всього. Ніби ми з ним і не розмовляли. Пообіцяв же… А тепер мій ідіот взагалі кирпу дертиме…»- подумала Діна, проте згадка про знесене яйце витіснила всі інші помисли.
— Ти не помічаєш, що я схудла?
— Що ти кажеш, моя люба?
— Ти не помічаєш, що я схудла?! — вже істерично вереснула Діна.
Якусь мить Завр здивовано і злякано мовчав. Але нарешті усвідомив, про що говорить Діна.
— Де воно? Ти вже викликала машину?
— Вже ж не чекала, доки ти мене навчиш!
— Де воно? Покажи мені! — Він розчулено пригорнув її довгу зеленкаву шию до своєї. — Ти не забула підігріти пісок?
— Як мені набридла твоя занудність! Не забувай підігрівати свої лапи перед сном. А про моє… про наше яйце я вже якось сама потурбуюсь.
— Де воно?! Покажи мені! — метнувся Завр по квартирі.
Діна розсміялася за спиною.
— Від щастя ти виглядаєш ідіотом.
Завр нервово скинув черевики, заскочив у кімнату до Діни. М’яке оранжеве світло торшера освітлювало невелику колиску з дрібним (найдрібнішим із того, який зумів дістати Завр) піском, підігрітим найсучаснішим нагрівачем.
Завр довго стояв, зосереджено, урочисто вдивляючись в обриси гладкого коричневого яйця.
— То, кажеш, машину ти викликала?
Діна змовчала, подивившись на Завра зверхньо і навіть презирливо.
— А яйце коричневе! — промовив той. — Ти, сподіваюсь, відзначила це?! Наше… моє яйце — коричневе! І шкаралуща, я певен, товста й міцна. Я переконаний, що з нашого маленького буде справжній пристосуванець.
— Американський письменник Юджин О’Ніл говорив, що людину, яка прагне тільки до того, що може бути здійсненим, варто карати здійсненням його бажань. Вдумайтесь у ці слова, колеги. Більшість із вас — майбутні науковці, самовіддані шукачі нового, борці за все нове, ви повинні прагнути фантастично далеких, далей, повинні ставити перед собою нездійсненно прекрасні цілі, і лише тоді життя ваше буде по-справжньому виповнене…
— Геть оптимістів! Через них життя стає безнадійною штукою! — мовби сам до себе, але голосно промовив капловухий студент. — Це також сказав Юджин О’Ніл.
— Так-так, шановний колего, але востаннє прошу не заважати мені. Не розбризкуйте так щедро свою ерудицію… На чому я зупинився? Тож лише тоді ваше життя буде по-справжньому виповнене…
— Гарно він його відбрив! Каже, не розбризкуйте свою ерудицію. От моя Свєтка сміялась би, якби почула.
Коли машина від’їхала від будинку, Діна ще довго стояла на балконі, вдивляючись в обриси санітарного транспорту, що розтавали в далині магістралі.
— Заходь до кімнати. Простудишся, — буркнув Завр і сам відразу зрозумів, що меле дурниці, адже надворі задуха, дихати нічим.
Він уже готовий був почути у відповідь щось брутальне, проте Діна обернулася до нього на диво усміхнена, розчулено поклала правицю Заврові на плече і несподівано лагідно мовила:
— Заврику, от є моє перше… наше перше яйце. Ти скоро станеш батьком. Ти радий? Ти щасливий?
— Так, моя люба. Я дуже щасливий, — мовив Завр і сам відчув, що в його голосі замало радісних ноток.
Він внутрішньо приготувався вислухати Дінині докори, але вона на те не зважила:
— Спасибі, Заврику… Я така рада. За нас рада.
— Шкода, що нам не можна було поїхати разом… — в тон їй проказав Завр.
— Ти вже святий. Тобі вже все можна, — знову напрочуд лагідно мовила вона. — Ти ще не звик… Але я не ображаюсь на тебе. Тільки прикро, що вони так безцеремонно поводились з нашим яйцем, мов то щось неодухотворене.
— Вони знають своє діло…
— Хочеться вірити, Заврику… Але не забувай, що ти вже святий… Ти мусиш подбати…