Кам’яне яйце
- Автор: Тесленко Александр Константинович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-333-00086-7
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кам’яне яйце». Краткое содержание книги:
— Так гадаєш?
— Хобре, ми з Діною вам заважаємо?
— Принесіть щось поїсти, а святі краплини у нас знайдуться, — урочисто дістав з бічної кишені плескату пляшку. — Сідаймо, Завре. Це я вперше у твоїй хаті. Вже вибачай, що раніше не вийшло… Але то в тебе клопоти, то в мене… Давай по крапелинці святій скуштуємо. Зі святим гріх святої води не випити. Це ж правда, то ти вже святим став?
— А правда…
— Я радий за тебе. Я завжди відчував, Завре, що в тобі є вище начало. Я завжди відчував твою святість. Я вірив у тебе. Вітаю. Давай по крапелиночці. — Його зеленава правиця тремтіла, і Хобр всіма силами намагався приховати те, усміхався щонайбезтурботніше. — Серед моїх друзів — ти єдиний святий. Це велика відповідальність. Ти молодець! А я, мабуть, ніколи не зміг би стати святим, — сказав Хобр і якось лукаво усміхнувся.
— Даремно ти, Хобре… Якби ти захотів… Я, врешті, міг би посприяти…
— Гадаєш, з мене міг би бути святий? — Хобр по-дурному розсміявся. — Спасибі, ти про мене гарно думаєш. Давай ще по крапелиночці… Маю для тебе одну пропозицію, друже. Я, на жаль, дуже мало розуміюся на святих справах, але хочу зробити і свій внесок… Справа це загальна… Набираюся сміливості порадити тобі… Маю на увазі Кріля… Певен, що ти про нього й сам думав, бо те, що він штучка, це всі бачать. Вже давно пора розвінчати його чаклунство.
— Ти про Кріля?
— Атож.
— Це, здається, твій начальник?
— Так. На жаль. Це мій начальник. Але що я мушу робити, коли він уже перейшов усі межі… Мені його дуже шкода, як живому може бути шкода живого. Але його поведінка вже давно… Та що я тобі розповідаю, ти ж і сам усе знаєш, усе відчуваєш… Я колись випадково придбав одну брошурку — «Чаклунство, його сутність і методи боротьби з ним». Дуже цікаво написано. Прочитав і відразу про Кріля подумав. Як про нього написано. Сам подумай — він демонстративно спокійний, малослівний, відлюдькуватий, святої води в рот не бере, не курить, провокує інших багато читати… Уявляю, що в нього в душі діється. Як він нас усіх ненавидить! Йому навіть розмовляти з нами не хочеться. Чаклує собі. Мусиш із ним розібратися.
— Кріль — дисциплінований і грамотний. Безумовно, щось є у ньому відворотного… Але хто його зможе належно замінити?
— Я вже двадцять років працюю в нашій конторі. Якщо буде потрібно, я зможу замінити Кріля. Кажу це з цілковитою відповідальністю. І можу обіцяти, що буду зразковим начальником і чаклувати ніколи не буду. Давай ще по крапелиночці?
— Давай, святе діло.
«Хочеш красиво з’їсти свого начальника? Добре, хай буде по-твоєму. Але ти помиляєшся, що чаклувати ніколи не будеш! Наступний мій викритий чаклун — це ти, Хобре! Обіцяє тобі святий Завр».
— Як сказав свого часу канонік Лоос: «Боротьба з відьмами — це нова алхімія, це мистецтво перетворювати людську кров на золото» . Тож можете собі уявити, дорогі колеги, на якому рівні розвитку були тогочасні наука та мистецтво.
— Але не було ні водневої, ні нейтронної бомби, не було трагедій Хіросіми й Нагасакі, — буркнув хтось із перших рядів.
Професор кинув швидкий погляд на капловухого студента, але той незворушно схилився над конспектом.
— Так, я розумію вашу репліку. Сучасні засоби масового знищення страхітливіші за засоби інквізиції… Але, дорогі колеги, сподіваюся, ні в кого не викликає сумніву, що розвиток науки, поступ науково-технічної революції, соціальний розвиток людства і, я сказав би, громадянське змужніння нашої планети обов’язково мусять привести до остаточної перемоги ідей гуманізму, колективізму. Сучасні наука й техніка — це величезна сила, і кожен житель нашої планети не може не вболівати, щоб ця сила перебувала в добрих і порядних руках…
І раптом пронизливий дівочий зойк розітнув тишу великої аудиторії. Студентка в рожевій сукенці у панічному страсі вихопилась на сидіння, кричала, тицяючи пальцем вниз, нарешті, змовкла і лише цокотіла зубами, заплющивши очі:
— Динозавр… Маленький динозавр… Живий динозавр…
Хлопець, що сидів з нею поруч, глянув собі під ноги і розсміявся:
— Хо! Справді маленький динозавр! — Він рішуче нахилився і взяв на долоню невелику зеленаву істоту.
Студентка в рожевій сукенці розплющила одне око.
— Це ж просто ящірка, — сказав хтось.
Довкола зеленої з’яви згуртувалися студенти, кожен хотів проштовхатися якнайближче.