Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Одного разу після вечері, зайшовши в кабінет, я заглибився в читання газети. Читати не читав — просто перегортав сторінки. Думки крутилися навколо операції в п'ятницю. Мене охоплював неймовірний страх. А що коли нас спіткає невдача? Чому саме до нас виявлено таке довір'я з боку керівників організації? Потім я прийшов до висновку, що моя доля, як і доля кожного члена організації, вже вирішена наперед і змінити її ніхто в світі не може. Я втішав себе, підбадьорював, але страх не минав, і це дратувало мене.
Саме в такому настрої і застав мене Жолт, який несподівано ввірвався у мій кабінет. Підійшовши до мене, Жолт почав набридливо розпитувати… Я хотів вигнати його з кімнати. Злякавшись суворого окрику, він витріщив на мене очі, потім затупотів ніжками і, впавши на підлогу, заверещав, мов недорізане порося. Спочатку я мовчки дивився на це, а потім стеком добре відлупцював його.
У нашому завжди тихому домі зчинився страшенний галас. В кімнату вбігла до смерті перелякана Магда. Побачивши нас, вона остовпіла, обличчя її сіпалося. Потім кинулась до мене, вирвала Жолта з рук і, захищаючи його, притисла до грудей. На галас прибігла і служниця. Імені цієї простої селянської дівчини вже не пам'ятаю. Я нервово постукував стеком об свою долоню. Магда віддала дитину, яка все ще ридала, дівчині і випроводила їх з кімнати. Обличчя Магди пашіло від люті.
— Ви божевільний садист, — зашипіла вона.
Так зі мною вона ще не говорила. Її голос, інтонація ошелешили мене. Вона, мабуть, помітила мою розгубленість, бо вже без всякого страху вигукнула:
— Свої нерви можете показувати де завгодно, але не чіпайте мою дитину.
— Мою дитину?
— Саме мою, бо ви останнім часом поводитесь з дітьми так, наче ви не батько їм…
— Хтозна, — необачновипаливя посміхаючись, — можливо, і не я батько.
Побачив би ти обличчя своєї матері! Ненавистю, образою спалахнуло воно. Магда сполотніла, я думав, що зомліє. Потім, зціпивши губи, підвела голову:
— Мужик! — крикнула вона і, повернувшись, вийшла з кімнати.
Зрозумівши, що переборщив трохи, я хотів помиритись з дружиною. Але мені не пощастило ні цього, ні наступного вечора. Я для неї перестав існувати. На всі мої пояснення вона не відповідала.
Так було до п'ятниці. В цей день близько сьомої години вечора прийшов Титус. Він, як завжди, чемно привітався з Магдою, поцікавився її здоров'ям, розпитав про дітей. З байдужих відповідей Магди Титус, мабуть, здогадався про все, бо багатозначно зиркнув на мене. Правда, не сказавши жодного слова, зачекав, поки Магда піде в свою кімнату. Тоді запитливо глянув на мене.
Я розповів про все, що скоїлося, і поскаржився на виснаження нервів.
Титус довго не відповідав. Схрестивши руки, він безшумно ходив по м'якому килимі, а я з цікавістю спостерігав, як тінь від його постаті то збільшувалась, то зменшувалась.
— Ти повинен навести лад в своєму особистому житті, — сказав, нарешті, Титус. — Твоя роздратованість пояснюється двоїстим життям. Ти хочеш тримати при собі обох жінок на однаковому становищі. Так не можна, Акоше. Анна-Марія не звичайна пригода в твоєму житті, в цьому і криється біда. — Помітивши, що я не відповідаю, Титус додав: — Добре все обміркуй.
Потім сів і почав розмову про справи.
— Мене турбує, — бурчав він, — що у Франції, Іспанії зростає рух за соціальне визволення. В Іспанії думка про республіку знаходить багато прихильників. Боюсь, що незабаром ця ідея охопить маси.
Уважно вислухавши приятеля, я посміхнувся.
— Чудна ти людина, Титусе. Бачиш тільки страхіття. Я не згоден з твоїми висновками. Факти, які є в моєму розпорядженні, заперечують твій песимізм.
— Невже в тебе є більш втішні відомості? — здивовано спитав Титус.
— Мені здається, що комуністичним силам аж ніяк не сприяє сучасне міжнародне становище. Рух, про який ти говориш, організований не комуністами. Сподіваюсь, ти не думаєш, що французькі соціал-демократи мають намір запровадити в себе комуністичний лад? Тепер соціал-демократична партія є майже в кожній країні, в тому числі і в нас. Вона більше агітує проти комуни, ніж ми, і що найголовніше — за нею йде велика частина робітників. Обстановці дуже сприяє піднесення економічного життя. Хіба ти не помічаєш ознак стабілізації в нашій країні? Поряд з Іспанією і Францією ти повинен бачити Фінляндію, Туреччину, Італію… Італія не сьогодні-завтра стале великою державою, гідним партнером у світовій політиці. Ти знаєш, що ведеться певна робота по встановленню контактів між нами і Муссоліні… Ні, милий Титусе, на цей раз ти погано обізнаний з справами.