Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
У Правових позиціях Верховного Суду щодо застосування загальних положень цивільного процесуального законодавства зазначається, що положення Конституції про поширення юрисдикції судів на усі правовідносини у державі:
1) не звільняє заінтересованих осіб від обов’язку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу (наприклад, із заявою про надання земельної ділянки для фермерського господарства — до відповідної ради, про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій — до комісій з питань встановлення прав реабілітованих тощо);
2) не знімають обмежень щодо кола осіб, які можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (зокрема право звернутися із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним належить лише особам, зазначеним у ст. 237 ЦПК).
Перший виняток має відношення до дискусії про підвідомчість суду цивільної юрисдикції правовідносин, коли відсутній спір про право. Чинне законодавство по-різному визначає таку підвідомчість. Наприклад, згідно ст. 106 Сімейного кодексу України шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей. Проте якщо у подружжя є діти, то заява про розірвання шлюбу подається разом із письмовим договором про утримання дітей і відповідно до ст. 106 Сімейного кодексу вона розглядається лише судом. Фактично в обох випадках відсутній спір про право, але підвідомчість цих справ суду зумовлена охороною інтересів дитини. Ч. 3 ст. 234 ЦПК передбачає, що заява подружжя, яке має дітей, розглядається в окремому провадженні. Але заява про розірвання шлюбу, коли відсутня згода між подружжям, розглядається у позовному провадженні, для якого характерний спір про право. Водночас чи не суперечитиме положенням Конституції України про універсальну юрисдикцію судів відмова у відкритті провадження у справі з підстави п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК «заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства»? З міркувань Верховного Суду України випливає, що такі справи не підвідомчі судам і у відкритті провадження потрібно відмовляти, оскільки відсутній спір про право, а перелік справ окремого провадження є виключним. Проте таке судження і відповідне застосування процесуальних норм іде у розріз з Конституцією, адже правило поширення юрисдикції судів на усі правовідносини не означає поширення її лише на «спори», адже вони становлять лише одну категорію правовідносин.
3. Поняття «підвідомчість» у літературі розуміється не лише як розмежування компетенції судів та інших органів державної влади, але й як розмежування компетенції всередині судової системи між різними судами (цивільними, господарськими тощо); як розмежування компетенції всередині окремої гілки судової влади, як розмежування різних категорій справ за порядком їх розгляду. Останні два визначення стосуються підсудності та розмежування проваджень, у яких розглядаються справи. Вони визначаються позивачем, проте неправильне їх визначення не має наслідком відмову у відкритті провадження чи закриття провадження, що припиняє рух справи і унеможливлює повторне звернення. Тому розглядати підвідомчість справ суду цивільної юрисдикції слід як розмежування компетенції щодо розгляду справ між судами України — Конституційним Судом України, судами цивільної юрисдикції, господарськими та адміністративними судами.
У літературі виділяють такі критерії визначення підвідомчості: 1) характер відносин (цивільні, земельні, сімейні справи тощо), 2) суб’єкт звернення (за загальним правилом, у судах цивільної юрисдикції розглядаються справи за участю фізичних осіб), 3) наявність спору про права.
Проте такі критерії визначення підвідомчості справ судам цивільної юрисдикції з прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу зазнали змін. Так ЦПК визначив, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові, а також усі інші справи, якщо вони за законом не розглядаються за правилами іншого судочинства. Таким чином, у ЦПК встановлена універсальна цивільна юрисдикція, тому з’ясовувати чи розглядається права у порядку цивільного судочинства слід шляхом послідовного аналізу, чи підвідомча справа іншим судам.
4. Конституція України та Закон України «Про Конституційний Суд України» чітко визначають справи, які розглядаються єдиним органом конституційної юстиції. Так відповідно до ст. 150, 151 Основного Закону, ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд» розглядає такі справи щодо:
1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК,