Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.
1. Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень є формою перевірки законності та обґрунтованості рішень суду вищестоящим судом з метою скасування неправильних судових рішень.
В коментованій статті конституційний принцип оскаржуваності судових рішень певною мірою видозмінений. За Конституцією України оскарження рішення суду забезпечується в усіх випадках, крім випадків, встановлених законом. Іншими словами, за загальним правилом можуть бути оскаржені будь-які судові рішення, але, як виняток, не оскаржуються ті, щодо яких є пряма вказівка в законі. В основу цієї конституційної норми закладений принцип «Дозволено те, що не заборонено законом».
Натомість, в коментованій статті передбачено, що судові рішення оскаржуються у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом. Тобто об’єктом апеляційного або касаційного оскарження можуть бути лише ті судові рішення, щодо оскарження яких є пряма вказівка закону: дозволено те, що передбачено законом. Цей принцип реалізований у ст. 293 ЦПК, яка передбачає вичерпний перелік ухвал (а відповідно до ст. 208 ЦПК ухвала є формою судового рішення), на які може бути подано скаргу окремо від рішення суду. Інші ухвали оскаржуватися окремо від рішення не можуть. Не передбачено можливості їх оскарження і разом з рішенням. Щодо них можна подати лише заперечення (а не скаргу), які включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
На наш погляд, ст. 13 ЦПК України суперечить п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України. Крім того, порушено й вимоги ст. 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вважаємо, що право особи на оскарження рішення суду у ст. 13 ЦПК, порівняно із Конституцією, обмежено.
2. Правом апеляційного та касаційного оскарження наділені дві групи осіб:
1) особи, які беруть участь у справі. Це право має кожна з цих осіб окремо. Подання колективних скарг не допускається. Разом з тим, передбачено право приєднатися до скарги (ст. 299 ЦПК);
2) особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки. Ці особи набувають права оскаржити рішення суду тому, що воно прийнято щодо їх прав або (та) обов’язків, в той час як вони участі у цій справі не брали.
Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов’язки особи, яка не брала участь у справі, якщо рішення суду (його резолютивна частина) безпосередньо створює, змінює або припиняє певні правовідносини (як правило ті, що були предметом судового розгляду) за участю скаржника. Сама лише згадка про певну особу у мотивувальній частині або аналіз правовідносин за її участю не є підставою для виникнення у неї права на оскарження рішення.
Оскаржуючи рішення суду, особа, яка не брала участі у справі, повинна зазначити, про які саме її права та обов’язки вирішено питання у рішенні.
Стаття 14. Обов’язковість судових рішень
1. Судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.
2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
3. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.
1. Коментована стаття закріплює принцип обов’язковості судового рішення, що набрало законної сили. Обов’язковість судового рішення поширюється як на осіб, які брали участь у справі, так і будь-яких інших осіб та організацій.
Слід звернути увагу, що ст. 14 ЦПК редакційно відрізняється від ч. 5 ст. 124 Конституції. За Конституцією судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. При вузькому тлумаченні цієї конституційної норми можна дійти висновку, що рішення є обов’язковими лише до виконання (а не як такі), а це істотно звужує коло осіб, на які поширюється законна сила судового рішення, лише тими, хто повинен його виконувати. Однак таке тлумачення було б неправильним, оскільки обмежувало б дію рішення за колом осіб.