Грішниці. Сфінкс

— Котіться ви до біса разом з вашою наукою! — вигукнув він. — Я прийшов у ваш бордель, бо не знаю, куди поткнутись. А ви надумали вчитися в карнавальну неділю!

— Це тому, що у нас чортма грошей, нещасний блазню, — меланхолійно проказав Масілья, смокчучи сигарету. — Якби ти не був такий скупий, то зарадив би нашій скруті.

Тим часом двоє інших, не звертаючи уваги на гостя, завели суперечку.

— Я цього не вчитиму!

— Чому?

— Тому, що не хочу гайнувати час. Ми повинні знати лише те, що необхідно для екзамену. Ні слова більше!

— Але як буде потім, коли ти вийдеш з університету й матимеш клієнтів? Тебе ж засміють, якщо ти нічого не знатимеш…

Перший знизав плечима.

— Не будь дурнем. Батьки влаштують нам усе, що треба. Учені помирають з голоду! А згадай-но Колома. Цю зубату тварюку всі шанують, і він гуляючи заробляє п'ятдесят тисяч песо на рік. Отож не варто сушити собі голови… Та ти й сам знаєш, що екзамени нам не страшні.

Говорив гордовито і самовпевнено, натякаючи на повагу, яку викликали їхні прізвища у викладачів університету, — адже обидва були з впливових у провінції родин, з якими ніхто не хотів псувати стосунки. Та й де це бачено, щоб у нашій країні зрізали на екзамені сина землевласника, котрий має руку в уряді? Ця скептична, пихата і лінива молодь, яка успадкувала гонор касти давніх колонів, у всьому обирає найлегший шлях, і тому не дивно, що приятелі швидко дійшли згоди.

— Маєш рацію. А взагалі це Ріголетто винен — не дає нам учитись, — підхопився з-за столу Кінталес і пожбурив геть підручник. Книга впала на ліжко, описавши пречудову параболу між лампою і павутинням під стелею.

— Так, діти мої, це я винен, що не справджуються прекрасні сподівання ваших тупих голів. Але я спокутую свою провину. Ставлю коньяк. Гуляйте хоч цілий день. Через кілька хвилин нам принесуть пляшку, за яку я вже заплатив у кафе.

— Заплатив? Хай живе Ріголетто! — вигукнув Сінтура, і собі відкидаючи книжку.

— Хай живе! — гукнули всі гуртом.

Горбань скромно відмахнувся. Йому подобалось, що його так шанують.

— Де сьогодні танці? — спитав Масілья, який враз пожвавішав на згадку про коньяк.

— Скрізь. У Насьйоналі, в домах на Болонья та Пастора, на дачах, — обізвався Ріголетто. Він завжди знав усі міські новини. — Крім того, мені казали, що буде вечірка в будинку одного чорта в спідниці, якого звуть мімозою. Це в провулку Бернал…

Принесли коньяк, і всі кинулись мити брудні чашки. Відтак одсунули відро в куток і посідали коло столу.

— Не вистачає лише жінок, — мудро зауважив Кінталес.

— Прийдуть, як тільки почують дух спиртного, — сказав медик.

Сінтура з сумнівом похитав головою.

— Може, й не прийдуть. Учора ввечері, коли ви десь вештались, знову була вистава: коханець духопелив Карлоту. Вранці я бачив її з червоними очима.