Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
Він люто стиснув кулаки і заскреготав зубами в страшній розпуці, коли раптом згадав, що хотів цього вечора в останній раз поговорити з Тересою, — адже тільки вона могла врятувати його. Отож весь час чекав слушної нагоди, коли коханка зовсім розчулиться і він зможе здійснити свій намір. Легенько поклав руку їй на плече і жалісливо прошепотів на вухо:
— Тільки ти, моя ластівко, могла б, якби захотіла, врятувати наших бідолашних дітей.
На його подив, вона не обірвала його на першому слові, як завжди, а погладила рукою по чолі й ніжно спитала:
— Як це?
Рохеліо стрепенувся, наче перед ним нараз заяскріла надія.
— Якби ти забрала своє… цебто не своє, а те, що належить твоїм дітям, нашим синам… — сказав він якомога лагідніше.
Збентежена Тереса опустила голову, наче обмірковуючи його слова. Ніколи ще вона не слухала так уважно доказів коханого. «Тепер вона моя», — подумав Рохеліо і палко говорив далі, стежачи за Тересою краєчком ока.
— Ти знаєш, я ніколи не рахував свого, коли щось мав. Але я вже не витримую. Я зазнав поразки, втратив усяку надію і тепер потерпаю за наших бідних дітей… Я серйозно обдумав те, що тепер випадає тобі зробити, тобто те, що робив я, хоч і сіяв гроші, коли ще не мав життєвого досвіду… Це я сам знаю, тому моє прохання схоже на крик потопаючого, який, ідучи на дно, благає свого товариша врятувати інших. Та й сам я схожий на потопаючого, котрий от-от захлинеться!..
Він зупинився, заворожений власною красномовністю, а надто порівнянням себе з потопаючим, що несподівано й щасливо спало йому на думку.
Замислена Тереса мовчала. Відтак підвела голову і проказала тихо, наче розмовляла сама з собою:
— Невже можна щось зробити через стільки років?
Перед Рохеліо відкрилась осяйна далечінь, і він ледве стримав крик радості, що заклекотіла йому в грудях. Його рука здригнулася на плечі Тереси. Молода жінка недовірливо глянула на нього.
— Не сумнівайся, люба, — квапливо обізвався він. — На твою вимогу зобов'язані повернути всю маєтність і сплатити твої рахунки. Тиждень тому я говорив про це з адвокатом Каррілесом… Звичайно, я не сказав йому, про кого йдеться… Ти знаєш, що Каррілес — один із найталановитіших наших адвокатів. Ну, то він засміявся і сказав, що найбільше за три місяці виграв би справу і відсудив спадщину.
Тереса сиділа приголомшена. Вона вагалася, думаючи про докази коханого і сумну долю своїх дітей. Вперше запитувала себе, чи не потоптала вона прав Родольфо і Армандо, відмовившись од спадщини. А що, коли Рохеліо має рацію?.. Згадувала, що в юрбі жінок, які торгували коханням і приходили до їхнього будинку, їй показали гарненьку іспаночку, про котру говорили, що її збезчестив і штовхнув на шлях розпусти Хосе Ігнасіо Требіхо, поважний і багатий сеньйор. Ніхто, звичайно, й припустити не міг, що то Тересин брат. Виходить, вона жертвувала рідними дітьми, коханою людиною і власним добробутом, щоб допомагати йому в розпусті. Сліпа ненависть, якої Тереса не відчувала навіть тоді, коли її вигнали з батьківського дому, раптом спалахнула в ній проти себелюбного й лицемірного брата, що так різнився від неї. Якби вона тепер мала те, що їй належало, то не жила б у цьому жахливому будинку, не знала б ганьби та злиднів, не зносила б пліток таких кумась, як Флора й Карлота, не допускала б, щоб якийсь там дон Рудесіндо пас на ній очі, прирівнюючи її до квартиранток свого ганебного будинку. Красиві брови Тереси суворо зійшлися на переніссі.
— А де можна побачити того сеньйора Каррілеса?
— Банко Провінсіаль, кімната двісті чотири, — швидко відповів Рохеліо. — Але навіщо це тобі? Він сам може прийти сюди.
Тереса мовчала. І він нетерпляче перепитав:
— Ти хочеш поговорити з ним? Вона злегка кивнула головою.
— Звичайно…
Рохеліо палко пригорнув її до грудей, почав цілувати в чоло, пестити чорні коси. Тереса була щаслива. Забула про горе й журбу, про гіркі передчуття і тихо раділа з того, що розвіяла смуток коханого, якого вважала шляхетним і добрим, але по-дитячому безпорадним і наївним. Яке щастя, що їй випала роль провидіння щодо трьох рідних душ, що їх вона любила над усе в світі…
Та раптом Рохеліо необачно сказав:
— От побачиш, серденько, як гарно ми заживемо! Слухай, як я надумав зробити. Я поїду в Сполучені Штати і візьму розлучення, а потім ми одружимось і заберемо до себе Ліліну… Тоді зможемо скрізь їздити разом і розважатись — адже ти досі жила як у в'язниці, а мала ж таку веселу вдачу, коли ми з тобою зустрілись… Ну, то як, ти згодна?