Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Ні, Люка не прихилиш на свій бік. Навіть перед лицем світового нещастя він залишився таким же, як і був: будиночок і власне благополуччя у нього, як і раніше, були на першому місці. Люк почав дратувати мене. Я вдавав, що в мене болить голова або маю багато роботи, і намагався якомога швидше відкараскатись од нього, щоб сісти до свого радіоприймача.
Нерви мої зовсім розладналися. Робота падала з рук. Нора теж почувала себе погано. Від її чудового рум’янцю не залишилося й сліду. Бліда, схудла сиділа вона, втупивши очі в одну точку.
— Все гине, — тихо шепотіла вона. — Ми дихаємо тут чистим, насиченим киснем повітрям, а там—там гинуть люди, задихаються діти… І ніхто з них не знає причини…
Настав день, коли я наважився відповісти їй, як, може, повинен був відповісти давно.
— Вони узнають, — сказав я. — Нікола загинув, це напевно. Сьогодні вночі я вирушаю в дорогу… Містер Бейлі зайнятий своїми американськими «конкурентами» і новою перебудовою, нагляд послаблено, і, я думаю, мені пощастить втекти…
Нора повернула до мене обличчя і, як сомнамбула, беззвучно сказала:
— Ви так само загинете, як Нікола. — На її обличчі був вираз безнадійності, майже байдужості.
— Хай загину. Краще смерть, ніж ця жахлива бездіяльність в той час, коли тисячі людей близькі до загибелі.
— Так, краще смерть, ніж це… — так само беззвучно промовила вона.
Цього дня вона розсталася зі мною без звичайної усмішки. Що не день, то її усмішка ставала блідішою і тепер, нарешті, погасла, як і її рум’янець.
— Прощавайте, — сказав я, простягаючи їй руку.
— Прощавайте, — відповіла вона.
— Ви… прийдете проводжати мене? На площадку?
— Прийду, — відповіла вона. — Куди? На площадку? Ах так, так… — і вона знову похилила голову.
XVI. ГРА ПОЧИНАЄТЬСЯ
Я залишив дівчину і тихо вийшов з лабораторії.
Повернувшись до своєї кімнати, я втомлено сів на стілець. Відчував себе спустошеним. Уривки думок проносилися в голові. Нікола загинув. Світ гине. Гине Нора… вона скоро збожеволіє…
Машинально за звичкою я надів навушники радіо.
Говорив «Комінтерн»… Немає музики, немає веселих пісень… Безперервна інформація про Землю, яка задихається. У нас, правда, не так, як за рубежем… Немає звіриної боротьби за останній ковток повітря. Уряд робить усе, щоб зменшити паніку і врятувати населення. Але що можна зробити!.. Становище розкиданого по селах селянства особливо важке. Невже загибель?..
Я вже хотів покласти трубку, як раптом почув звістку, від якої в мене захопило дух.
«— …Більше бадьорості, товариші! Уряд сьогодні одержав надзвичайно важливе повідомлення, яке в корені може змінити становище…»
І, підвищивши голос, диктор виразно сказав:
«— Алло! Алло! Ніздря Ай-Тойона! Є! — Потім своїм звичайним голосом диктор додав: — Вам, товариші, незрозуміле це звернення, але скоро ви всі довідаєтеся про ніздрю Ай-Тойона і зітхнете — в буквальному розумінні цього слова — зітхнете полегшено».
Перший зітхнув полегшено я.
«Ніздря Ай-Тойона. Є!» Це були умовні слова, які я просив передати мені по радіо в тому разі, якщо Ні-колі вдасться вручити лист моєму заступникові Ширяєву. А Ширяєв мав передати мою доповідну записку в Москву. Значить, Нікола живий, і Уряд знає все про підземне містечко містера Бейлі!
Я швидко одягнувся і побіг на площадку. Нори ще не було. Небо співало вогнями. І мені здавалося, що ця пісня була вже не такою холодною і чужою Землі. Мені самому захотілося співати, кричати. І я раптом заспівав, вперше за довгий час мого ув’язнення:
За благом вслід ідуть печалі,
Зростає радість із тривог…
— Ви збожеволіли! — впізнав я позад себе голос Нори. — Вас можуть почути. Співати на морозі? Ви простудите горло!
— Так, я збожеволів! Хай почують. Нехай простуджу горло. Нікола живий! «Ніздря Ай-Тойона! Є!..»
— Що з вами, Георгію? — вперше назвала мене Нора на ім’я.
Я раптом схопив її, підняв і закружляв по площадці.
— Божевільний! Пустіть мене і розкажіть, в чому справа.
— Ух, слухайте! Все чудово. Я одержав звістку по радіо. Нікола живий! Він одніс мого листа за призначенням. Ми повинні чекати — скоро настануть події. Взяте в полон повітря незабаром буде звільнене! І тоді ми з вами злетимо в повітря! Але це нічого. Постараємося втекти в останню хвилину, коли над нами заширяють бомбовози. О, це буде прекрасний день!
— Георгію, невже це правда? — вигукнула вона, і рум’янець знову виступив на її щоках.