Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
І породілля, і дитина ввесь цей час легко підпадають пристріту (по старому: призору), а тому їх конче бережуть від цього, завішуючи й закриваючи від очей не тільки чужих, але й своїх.
На Холмщині ще й досі існує звичай пошанування першого кумівства, — такого кума садовлять на солому на санях, і везуть від його хати до хати батьків дитини з пошаною. При кінці обряду такий кум повинен викупитися.
З бігом часу Родини й Хрестини злилися в одне. Але часто ще їх справляють різно, — Родини спочатку, Хрестини в день Хрещення. Від Хрестин не можна відмовлятися (Нечуй: «Причепа» 16), бо це гріх (П. Мирний II. 209). А хто відрікається йти на Хрестини, той не буде мати Хрещення і своїх дітей.
Щоб у подружжя діти були, є багато переказів. Напр. І. Нечуй-Левицький у своїй «Причепі» подає: «Вже я й хату святив, і пшеницю сіяв на чотирьох рогах дому. Пшениця посходила, значить місце благословенне», а дітей нема (ст. 18).
По Хрестинах, другого дня справляють Похрестини, — в шинку частують кумів та бабу, й інших гостей, коштом породіллі, може тому, що колись дитина причислялася до роду матері (Вовк: Студії, 189).
По цьому йдуть обряди очищення баби, яка покидає хату, виконавши всі свої ритуальні обряди. Очищення ж самої породіллі наступає на 40-ий день по родах, — це Виводини, чи правдивіше Вводини матері й дитини до Церкви, бо до цього часу мати до Церкви не може ходити.
Усі породільні обряди Церква взяла під свою опіку, а самі обряди ці йдуть ще від старозавітніх часів. У перший день Народин Священик вичитує з Требника над породіллею встановлені Молитви, в яких просить: «Владико, Господи Боже наш, породіллю от скверни очисти, і соблюди от всякого наітія невидимих духів, от ревности і зависти, і от очес призора» (пристріту). Проситься також зберегти й дитину «от всякія лютости, от всякія бурі сопротивного, от духов лукавих дневних же і нощних».
У Старому Заповіті обряд Обрізання чинився на 8-ий день (Луки 2.21), на цей же день Церква встановила свій обряд надання і м е н й дитині. Але звичайно робиться це так, що дитину хрестять другого чи третього дня, не чекаючи восьмого. Священик читає Молитву, в якій просить зберегти дитину також «от всякаго лукаваго навіта вражія».
У нас довго панував звичай 8-го дня дати ймення дитині. І довго в нас держався звичай, що вірні самі надавали своє світське ім'я, а Священик при Хрещенні надав ім'я церковне, грецьке. Для князів і бояр це було завжди. Напр. князь Володимир Великий до Хрещення звався Володимир, а Церква назвала його Василій.
А в сороковий день чиниться обряд очищення матері і вцерковлення дитини, як то було і в Старому Заповіті (Луки 2. 22–24). Мати приносить дитину й стоїть у бабинці, аж поки не відчитають над нею очищальних Молитов, а потім дитина вцерковляється. Мати нечиста, бо осквернилася народженням, і в Молитві проситься за неї: «Очисти от всякія скверни», «Омий єя скверну тілесную і скверну душевную». Це церковне очищення від первородного гріху.
Сам обряд Хрещення відбувається, як обряд вирвання нового члена Церкви від влади диявола, чи нечистого взагалі.
В Книзі Буття 21. 8 читаємо: «І дитина (Ісак) росла, і була відлучена. І справив Авраам велику гостину в день відлучення Ісака». На основі цього в багатьох народів, у тому і в Україні, справлялися в і д-лучини. Але тепер їх забуто.
З дуже давнього часу відбувається обряд постригу чи Пострижин, — це врочисте перше постриження дитини. Пострижини відбуваються різного часу: через рік або й більше по народженні; з Літопису знаємо, що Пострижини над княжатами відбувалися на 5-му чи 7-му році. Дитину садовлять на розстеленому кожусі вовною доверху або на коноплях, що робить баба, а обряд Пострижин виконує кум: вистригає трохи волосся з чотирьох сторін; спереду, ззаду та з обох боків біля вз^х. Батько на кожуха кидає трохи грошей, щоб дитина багата й щаслива була.
Обряд Пострижин першого волосся Церква також перейняла в свою опіку, але тепер цей обряд «постриженій власов» приєднаний до Таїнства Хрещення. В Молитві на це проситься: «Начаток сотвори стрищи власи».
Пізніше, коли юнак обростає вусами чи борідкою, чиниться обряд першого голення; обряд цей докладно описав Квітка-Основ'яненко в своїй повісті: «Пан Халявський», в якій взагалі є чимало описів стародавніх українських вірувань та звичаїв.
3. Українське весілля
Українські весільні обряди, які ми маємо й тепер,[160] розвинулися ще до Християнства. Обряди
ці надзвичайно широкі й змістовні, і мають виразний дохристиянський ритуальний характер. І на ці обряди ще й тепер дивляться, як на істотну, найголовнішу частину побрання, без чого дівчина не може стати чиєюсь «законною» жінкою. Ще й сьогодні головною назвою парування молодих є слово «братися», побратися, побрання. Цього слова вживає в «Кобзарі» Шевченко: як бралися… (260, вид. 1947).
Серед весільних пісень є багато дуже старих, що натякають або свідчать про давні звичаї. В народніх святкуваннях і обрядах парування й побрання молодих грають важливу ролю: воно провідне в веснянках, у Купайлі, воно ж відбивається й на таких святах-обрядах, як хапання калати, прив'язування колодок за кару хлопцям, що своєчасно не поженилися, і т. ін.
В українського народу міцно тримається звичай, що молодшої доньки не видають заміж, поки не вийде старша, і звичай цей свято бережеться й тепер. Цей звичай заснований на Біблії (Книга Буття 29. 26): Лаван каже Якову: «У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою».
В романі Анатоля Свидницького (1834–1871) «Люборацькі» 1862 року, переповненому описами українських звичаїв, пані-матка Люборацька каже:
«В мене всі дочки рівні, на вибір їх не маю. Коли хочете, беріть старшу» (ст. 117).
На шлюби в Україні є певні пори року, але найчастіше восени, — по закінченні польових праць.
Весільний ритуал у всіх народів пересякнений його релігійними віруваннями; мінялися релігії, але обряд шлюбу позоставався стародавній, приймаючи потроху й нове від Нової Віри. В українських весільних обрядах взагалі багато такого, що знаходимо і в інших народів, словянських і інших європейських.
Молоду призначує Бог, і своєї пари ніяк не оминеш. В українців є старе повір'я, що на тому світі, на Небі, сидить старий дід, Бог (чи може ще бог), і в'яже до пари шматки кори, — це шлюбні пари, і як він зв'яже, так і буде (Вовк: Студії 218).
В весільному обряді тепер сполучилися три обряди: 1. сватання, 2. заручини та 3. весілля; вдавнину ці обряди були окремі, між ними проходив певний час, а молоді часом жили разом уже й по сватанні.
1. Сватання — окремий стародавній обряд, в якому відбилися давні способи побрання, про що розповідаю в останньому розділі цієї праці. При сватанні молодий стоїть у коцюбах, а молода піч нігтем «колупає», — питається ради домашнього вогнища.
2. Заручини в загальному повторюють сватання, а в своєму ритуалі тепер в'яжеться зо шлюбом чи вінчанням в одну частину. Коли молоду дають молодому, то підводять її кінцем хустки, за яку вона держиться.
3. Вінчання — це Чин цілком церковний, і нічим не зв'язаний з самим весільним обрядом, і з усього видно, що воно значно пізніше вставлене до нього, сам весільний обряд складався без нього
й до нього. Народ традиційно вірить, що без весільного ритуалу саме Вінчання не дає молодим права на співжиття.
З самим Вінчанням зв'язано багато різних повір'їв. Напр., хто з молодих перший переступить церковний поріг або перший вступить на килимок перед Аналоєм, той буде керувати в домашньому житті.
Староста на весіллі грає таку особливу ролю, що в ній легко бачити стародавнього-жерця; без його благословення нічого не робиться. А коровай — це жертовний хліб, теж залишок глибокої старовини.
Весілля супроводиться багатьма найрізнішими звичаями. Книга Буття 29. 22–23 свідчить, що Лаван, справляючи весілля, сам веде молодого до дочки: «І зібрав Яків усіх людей тієї місцевости, і справив гостину. І сталося ввечері, — і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся». В Европі й тепер ще батько веде молоду до вінця, в Україні ж батько-мати на Вінчання не ходять, — ждуть удома повернення молодих з-під вінця, щоб обсипати їх житом чи взагалі пашнею на порозі дому. Звичай обсипання молодих житом — дуже старий, знаний в Европі ще до Християнства.
[160]
Література про українське весілля дуже велика, подаю тут найголовніше. Боплан: Опис України, 1650 р., дає добрий опис весілля (Веаиріап: Везсгірііоп йе'1 ТІкгаіпе). — Гр. Калиновський: Описаніе свадебных украинских простонароднмх обрядов, Спб. 1777 р., див. «Сборник» Харк. т. III, 1889 р. — Ефименко Е.: Народньтя юриди-ческія воззрінія на брак, «Знаніе» кн. І, 1874 р. — Н. Ф. Сумцов: О свадебных обрядах, преимущественно русских, Харк. 1881 р.; К исторін южно-русских свадебных обычаев, «Кіев. Стар.» 1883 р. кн. II; — Религіозно-миеическое значеніе малорусской свгдьбы, «Кіев. Стар». 1885 р. кн. 3. — Елена Маркович: Свадебныя пѣсни Елисаветградскаго уѣзда, «Степ» 1886 р. — Янчук Н.: Малорусская свадьба в Корницком приходѣ Сидлецкой губ. Москва, 1886 р. — Козгкіечуісг О-: ОЬг2?гІу і ріезпі л^еееіпе Іийи гизкіе£о ує чузі Ьоііпіе, Краків, 1886 р. Колцуняк Н.: Весілля в Ковалівці, Коломийського повіту, «Правда», Львів, 1890 р. кн. 9 і 1891 р. кн. 7. — Вовк Хв.: Шіез еІ иза^ез пирііаих еп ІІкгаіпе, «IV Апііігороіоеіе» 1891 р. 2, 1892 р. З, Париж; українською мовою передруковано в «Студії» 1927 р. Ст. 215–337 — це найцінніша розвідка про український шлюб. — Свадебные обряаы в Угорской Руси, «Живая Старина» 1892 р. — А. М. Лобода: Русскія былины о сватовствіі, Київ, 1904 р., дисертація. — Охримович: Значеніе малорусских свадебных обрядов п піісни в исторіи зволюціи семьи. «Зтногр. Обозр.» т. IX. — П. Литви нова: Весільні обряди в Чернігівщині, «Мат. до укр. етногр.» т. НІ. — В. Гнатюк: Бойківське весілля в Мшанці, «Мат. до укр. етн.» г. X. — Див. те М. Гру шевський: Історія України-Руси, вид. 2, І. І ст. 300–301, 532–533 № 46. — Ящуржинскій: Лирииескія малорусскія піісни, пренмуществгнно свадебныя, Варшава, 1880 р. — Проф. М. В. Довнар-Запольскій: Білоруськая свадьба в культурно-религіозных пережитках, «Зтногр. Обозр.» кн. 16, 17, 19, ч. ч. 1, 2, 4, 1893 рік. — П. Й.: Народные обычаи, повѣрья, примати, пословицы и загадки, относящіеся к малорусской хагѣ, «Харьк Сборник» 1889 р. вип. 3. — Кагаров Е. Г.: Состав и происхождение свадебной обрядности, «Сборник Музея антропологии» т. VIII, Л. 1929 рік. — Є. Онацький: Символіка коровая в українському весіллі, «Нові Дні» 1955 р. ч. 63. — Кизкоде тлгевіїе, орузаподе сгегея 3. ЬогіпзкоЬо, Перемишль, 1835 р.