Бунт моїх колишніх
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-081-8
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Бунт моїх колишніх». Краткое содержание книги:
Адже вони такі безпорадні, що без жіночої руки губляться у найпростіших життєвих ситуаціях.
Ну а якщо колишні чоловіки уявили себе сучасними Робін Гудами і регулярно порушують закон, а теперішній чоловік — детектив — хоче спіймати їх на гарячому та посадити за ґрати?
Не лишати ж бідолашних напризволяще! Доводиться засукати рукави та братися до звичної справи — на додачу до свого теперішнього керувати ще й колишніми.
Слава Богу, українських жінок не треба вчити, як дати раду чоловікові. Це в них у крові. Адже ми відповідаємо за тих, кого приручили, чи не так?
Я вже взагалі нічого не розуміла в цьому світі. Можливо, доля демонструвала в такий спосіб закон всесвітньої рівноваги та збереження енергії. Несподіване зникнення одного колишнього чоловіка потребувало компенсації у вигляді не менш несподіваної появи іншого.
Я остаточно заблукала у власних здогадах і відкриттях.
Розділ п’ятий,
той, що відкриває схованки і
вкривається виявленими в них таємницями.
— Мама зайнята, — сумно повідомила Даша, відчиняючи мені. — Вона страждає. Це, як тобі відомо, справа нагальна, тож краще її зараз не турбувати.
— Це вона без мене страждає, — завірила я малолітню охоронницю материнського спокою. — Зараз їй стільки підкину матеріалу до роздумів, що сум як рукою зніме.
Поки я роззувалася, Дарина встигла докорінно змінити свій настрій.
— А ми з Настею до вас на дачу їдемо завтра вранці, — вона відкинула трагічні інтонації, належні в цьому випадку, але невідповідні її вікові, та хитруватоо всміхнулася. — Мама на цілий тиждень мене відпустила!
Я уявила свою неньку в руках цих малолітніх терористок і зловтішно посміхнулася. Загалом, сили можна було вважати рівними. Настуся в присутності подруги намагалася показати себе з кращого боку, тому завдавала дачі трохи менше шкоди, ніж зазвичай. За це мама й любила Даринині візити. За наявності в Сестриці гостей, мамі завжди порівняно легко вдавалося впоратись із дітьми.
— Це ще невідомо, — я вирішила заздалегідь підготувати дівчаток до ймовірного скасування поїздки. — Шурик, бачиш, зник. Хто ж вас відвезти візьметься?
— Ти, — Дарина віддано зазирнула мені у вічі. — Мама так сказала.
«Відколи це Вікторія розпоряджається моїм часом?!» — невдоволено подумала я.
— Катерино! Проходь до мене. Я тут! Діти, негайно дайте спокій тітці Каті! — нібито суворо, та водночас і якось жалісно приказувала Вікторія з кухні.
До того, як я приїхала, вона вже встигла вирюмсати всі сльози та трохи заспокоїтися. Бліда як смерть, вона віддала Дарині з Настусею найсуворіший наказ не турбувати й диміла на кухні, мов кочегар.
— Так, — на тлі подруги я сама собі здавалася уособлення здорового глузду та мужності, — через що паніку влаштовуємо? Ще нема навіть одинадцятої.
— Але ми повинні були сьогодні піти в театр!!! Нам навіть квитки вже забронювали…
Вікторія демонстративно заламувала руки і закушувала губу. З дитинства ця панянка роздувала трагедії буквально з нічого. І ось їй таки випала нагода погорювати через цілком реальні неприємності.
— Ну то чи ж варто переживати так? Подумаєш, похід у театр накрився, — я, попри всі наявні підстави впадати в розпач, і далі силкувалася відбутись жартами. — Віко, він же дорослий чоловік. Мало де міг затриматися…
— Він би зателефонував! Ах, це все через мене!!!
Відверто кажучи, дорогою до Вікторії я вже й сама встигла себе так накрутити, що почувалася страшенно знервованою. Та як я могла демонструвати власне занепокоєння, коли подруга на моїх очах просто божеволіла від тривоги? А тим часом вигук «це все через мене!» цілковито озвучував мої думки про зникнення Шурика. Адже я відчувала, що з другим колишнім «щось не так» Відчувала, але ніяк не запобігла неприємностям. Не можна було відпускати Шурку… А може, повідомити Жорикові, щоб він усе з'ясував і захистив другого колишнього? Або… Одним словом, я мусила бодай щось почати, однак замість цього мовчки очікувала розв'язки.
— Усе через мене! — знову схлипнула Вікторія.
Раніше Віка і я ніколи не конкурували в стосунках із Шуриком. Тому останнє схлипування подруги трішки насторожувало.
— Віко, я, звичайно, розумію, що все в Шуриковому житті робиться тільки через тебе та на твою честь… Але все-таки… У чому тут твоя провина?
— Ах, я просто чудовисько! Це через мене він поліз у всі ці моторошні авантюри. Не міг упокоритися з тим, що я заробляю більше, почав шукати додаткових заробітків… Я не відраяла йому вчасно. Тепер він зник. Серцем чую — усе через ті сумнівні підробітки!
— Раз у тебе серце таке дресироване, краще відчуй, що саме це були за підробітки, — намагаючись не піддатися масовій істерії (а Вікторія, без сумніву, зараз могла замінити цілу юрбу), попрохала я. — Нам це може придатися.
— Ох, Катрусю, не пора! Тут людина зникла, а в тебе такі корисливі думки…
Усе зрозуміло. Подруга трішки загралася. Так накрутила саму себе, що тепер логічно міркувати не здатна. Потрібно терміново вдаватися до психологічної реабілітації. Я безцеремонно полізла в холодильник і заходилася розшукувати щось смачненьке. Невдовзі ціла площина кухонного столу яскріла всілякими упаковками напівфабрикатів, пакуночками заморожених фруктів та іншими буржуйськими заморочками.