![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Синів? — перепитав Вогнедан.
— О, так… Пані Гордана народила здоровеньке немовля… Якраз під час облоги… Тут ішторнійці ломляться до Ігворри, а тут… Але обійшлося. Князь Влад зволив сказати, що малий Дракончик є щасливим оберегом Високого Замку… Він же і прийняв дитя на сорочку, адже пан Влад є Ведангом по матері.
- І яке ім’я у юного вельможі? — спитав Повелитель з усміхом.
— Влад Чорногорський, — мовив Барткевич, — звелів назвати дитя Вартиславом.
— О, Чорний Дракон всміхнеться у гаю дубовім, — сказав Вогнедан, — але Воїслав… Я маю з ним поговорити…
Веданг на всі докори Повелителя лише відмовчувався. Про народження сина вислухав без особливої радості, і тут таки звів розмову на інше.
— Присягни, — сказав Вогнедан врешті, - що будеш робити все, як личить воїну, не порушуючи закону й права.
— Я не можу…, - прошепотів Веданг, — дати вам таку присягу, Повелителю…
— Тоді я наказую — припинити, — жорстко мовив правитель, — чи чув, вельможний Воїславе?
Оскільки розмова ця відбулася вже на страгійській землі, Воїславу не було обтяжливо виконати наказ. Він не суперечив Повелителю — Вогнедан згасав на очах. Він почав кашляти кров’ю, а рана в грудях ніяк не загоювалась. Срібляна лише хитала головою — вона визнала себе безсилою. Загін мчав тепер майже без перепочинків — Воїслав боявся, що до Сіллуру вони Вогнедана живим не довезуть.
До озера Сіллур вони дібралися вночі, зоставивши позаду поворот до Гнізда Драконів. Був якраз повень — самий час для споглядання. Воїслав виставив варту, а сам обережно підняв на руки легеньке тіло Повелителя і пішов з ним до знайомої верби.
— Тут, — сказав, — ми колись очікували на того поганця Рибку… Боги мої, нам здавалося, що цей розбишака є найупослідженішим з людей…
Біля кореня старої верби сів Воїслав, обережно підтримуючи Вогнедана. Небо було чистим… Ні хмариночки. Лише тремтить прохолодне осіннє повітря, і міниться в небі зоряний блиск… А Місяць-повень повис над озером в сяючому ореолі.
— Гадав я, — сказав Вогнедан співуче,
Що такого вже немає,
Та ось він — ясен місяць!
Не з-за гір,
А з глибини поважно випливає!
О, яким дивом є цей Місяць в глибинах вод, що має бути ознакою нашого духу…
— Вас ніщо не здолає, - мовив Воїслав, і в його обвугленій душі щось здригнулось, — ваш дух є незнищенним, бо не втратив можливості побачити красу цієї ночі. У мене ж перед очима кривавий туман… Мені байдуже до жон у Високому Замку, байдуже до малого Воїрада… Я не зрадів народженню маляти, яке зватиметься ім’ям мого батька… Я прагну крові, неначе є упирем зі страшної чорногорської казки. І вже не можу насолоджуватися цією миттю.
— О, Воїславе, милий брате, — озвався Вогнедан опісля довгої мовчанки, — я ніколи, нічого і ні в кого не просив… Але, ставши в росяних травах, я проситиму Богів повернути мене сюди для битви… Повернути, наділивши силою пращурів… Повернути, зоставивши пам’ять про оці страшні часи. І повернути разом з тобою, щоб ми знову йшли обіруч по явному світу…
— Та невже ж, — простогнав Дракон, — моанські гієни осквернятимуть нашу землю стільки років? Невже ваш син так і не вдягне вінець Богорівних?
— Нікому не дано визначити майбутнє напевне, — мовив Вогнедан, — якщо Ельбер відродиться до мого народження, то я стану його захистом і пострахом для його ворогів… Якщо ж ні — то я хочу стати вогняним мечем останньої битви. А нині моя кров вистигає, милий брате… Я хочу встигнути сказати… відхідну Повелителів…
Воїслав застиг в німій скорботі. Він розумів, що друг відчуває близькість смерти, але все ще відмовлявся вірити.
— У мене немає навчителя, — співуче вимовив Вогнедан, — життя — мій навчитель… У мене немає володаря, судьба — мій володар… У мене немає зброї, тверда воля є моєю зброєю… У мене немає панцира, незламний дух є моїм панциром… І я помираю знову… Щоб відродитися таким, як я бажаю…
Він знову замовк. Щось хрипіло йому в грудях, лице викривила болісна судома. Воїслав гладив волосся друга, мокре від смертного поту. Нечутно підійшли жриці… Впав поруч на коліна Родомир. Біля нього опустився на землю Войко Тополина… Темні постаті чорногорців-вартових присунулися поближче.
Паж Птаха ткнувся обличчям у вояцький плащ, яким було прикрито Вогнедана. Мовив ламким голосом підлітка:
— Мій Повелителю… Дозвольте вас супроводжувати за звичаєм….