Сага про Форсайтів

Цього ранку йому довелося побувати в Лондоні у форсайтівських справах, і він добре помітив, що Гредмен позирає на нього скоса поверх своїх окулярів. Старий клерк, здавалося, випромінював скорботно-вітальну еманацію. Від нього наче віяло запахом давніх часів. Майже чути було, як він думає: «Містер Джоліон... та-ак, якраз мого віку, і ось помер — боже, боже! Мабуть, вона дуже переживає. Вродлива була жінка. Усі ми смертні! В газетах з'явився некролог. Ось як воно буває!» Атмосфера в конторі змусила Сомса якнайшвидше владнати кілька справ, зв'язаних з орендою будинків та передачею власності.

— А як, містере Сомсе, щодо того проекту із спадщиною міс Флер?

— Я передумав,— коротко відповів Сомс.

— Он як! Я дуже радий. Я так і подумав тоді, що ви трохи поспішаєте. Часи змінюються.

Як вплине ця смерть на долю Флер? Це питання почало тривожити Сомса. Він не був упевнений, чи дочка знає про неї: вона рідко проглядала газети, а оголошень про народження, шлюби та смерті не читала ніколи.

Він поспіхом закінчив справи й подався снідати на Грін-стріт.

Вініфред була сумна. Джек Кардіган, як з'ясував Сомс, поламав крило машини і сам на деякий час втратив «життєздатність». Вініфред ніяк не могла звикнути до думки, що таке сталося з її зятем.

— То Профон і справді поїхав?— раптом спитав Сомс.

— Поїхав,— відповіла Вініфред,— але куди, я не знаю.

Так, у тому-то й річ, що нічого не можна сказати напевно! А втім, йому не дуже й кортіло знати. Листи від Аннет приходили з Дьєппа, де вона жила з матір'ю.