Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
І тут в домі Моорів зчинився галас, зойки, метушня. Франц про людське око лаяв гінця, але голосніше за всіх репетував старий: «Моє прокляття погнало його на смерть, вкинуло у відчай!» Лише Амалія, — Гундель хотіла вже з полегшенням зітхнути, — лише Амалія накинулась на переодягненого Германа: «Підлий підкуплений брехун!» Але підлий підкуплений брехун твердив: «Його останнє слово було: «Амалія!» І ось Амалія, — Гундель жахнулась, — враз повірила брехні. «Карл мертвий!» Горда Амалія — невже це правда? — повірила найнеймовірнішій вигадці. «Горе, горе!» — кричав старий і рвав на собі волосся. Франц прочитав останнє послання Карла, написане кров'ю на мечі, в якому, як і слід було чекати, писалось: «Франц, не залишай мою Амалію!» — Та хіба могло бути інакше. — І далі: «Амалія, твою клятву ламає всесильна смерть!» Це була незграбна вигадка, яку розгадала б навіть дитина, тільки не Амалія. Ба, Амалія раптом почала сумніватись у коханні Карла! Старий Моор бурмотів: «Франц, Франц, верни мені сина!» — і стало враз очевидним, що для нього це занадто тяжкий удар. Старий викликав пастора і затих. Невже йому так погано? У всякому разі, коли всі вийшли, він лишився в кріслі і лежав непорушно.
До кімнати вбігає радісний Франц. Він майже досяг мети. Чудовисько стало володарем замку Моорів. Франц нарешті остаточно скинув із себе набридлу йому маску лагідності й доброчесності, і Гундель не мала сумніву, що він і справді, як обіцяв, візьме у шори своїх селян і в його володіннях навіть картопля стане святковою стравою, а блідість — типовим кольором облич його підданих. «Тепер ви побачите Франца, який він є насправді, і жахнетеся!» — скрикнув негідник.
Трагедія наближалася до кінця. Богемські ліси, великий виступ Косінського, побачення Моора з Амалією, звільнення старого графа, кінець Франца Моора, — і Карл дізнається про свою жахливу помилку… Шнайдерайт більше не обурювався тим, що справедливий гнів вилився тут в індивідуальний терор. Адже справді революційна практика без революційної теорії неможлива. Революційний дух дзвенів у кожному слові. Коли банда була оточена в Богемських лісах військами і священик запропонував їй повне прощення за видачу отамана, на той час розбійник Моор — це вже не просто анархіст. Як він гордо розповідає про свої вчинки, як хвалиться, що власною рукою вбив міністра, котрий з допомогою улесливості вибився вгору і, переступивши через труп свого попередника, став фаворитом монарха, як убив комерційного радника, що продавав посади й чини тим, хто більше давав, і проганяв від дверей засмученого патріота, і, нарешті, попа, котрий з амвона плакався перед людьми за інквізицією, що занепала. Це була велична, натхненна і захоплююча сцена. Вона полонила Шнайдерайта. Гундель теж примирилася з бездіяльністю Амалії, яка тільки те й робила, що співала пісень в саду під лютню. Та коли Франц приступив до неї з домаганнями, Амалія вихопила шпагу. Захоплююче видовище, воно зовсім полонило Гундель.
Потім всьому настав кінець. «Вірність за вірність!» — галасувала банда. Амалія вмерла від руки Моора. Борг був сплачений з лихвою. Тільки дурень міг сподіватися зробити світ кращим завдяки злочинам, підтримувати закон беззаконням, тільки дурень міг сплутати справедливість і свободу з анархією!
«Чи знав він, — запитував сам себе Шнайдерайт, — чи знав цей нещасливий Моор, що колись обов'язково з'являться інші бунтарі, які зітруть з лиця землі усю несправедливість? Чи знав він, чи здогадувався у цю мить, що зійде ще для людства ясна зоря?»
Гундель і Шнайдерайт мовчки стояли на зупинці трамвая. В трамваї у натовпі вони говорили про інше.
Перш ніж піти того вечора на концерт, Гольт, оскільки в нього був зайвий квиток, довго розмірковував, чи не взяти йому з собою Анжеліку. У п'ятницю він зустрівся з нею, але так і не вирішив, запрошувати її чи ні. Того вечора, сидячи поряд з нею, він більше, ніж будь-коли раніше, відчував себе ошуканцем: адже квиток був для Гундель. Не можна було допускати такого обману по відношенню до Анжеліки, йому було надто жаль залишати її десь на задвірках своїх почуттів. Авжеж, коли б не Гундель, щира прихильність Анжеліки могла б полонити його серце.
І йому в душі знову захотілось стати іншим, ніж той, яким він був насправді.
Він мусив покласти край цьому обману.
— Що з нами буде далі? — запитав він, коли вони в сутінках гуляли на узліссі.
— Не знаю, — коротко відповіла вона.
— Зате я знаю, — відказав Гольт. — Через рік я поступаю в університет. Невідомо, чи залишусь я тут, чи поїду до Еберсбаха. Ти повинна звикнути до думки, що, коли я поступлю в університет, між нами все буде скінчено.