Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Надходили Великодні Свята…. Написати так, як не було ще написано, — маячило в наших головах. Брати приклад від великих і бути прикладом для менших. Та ніщо не може перевищити діяння Сина Божого? І…
Несеться гімн перемоги сил Божих над силами диявола.
Перемоги Добра над Злом, Правди над Кривдою. Серце Великої Матері, з святою сльозою щастя і любови, відповіло:
Цей величний, вічний, божественний образ чи не нагадує нам образ нашого Народу? Чи ж наш Народ не йшов Голгофою кілька сотень літ? Чи не падав кілька разів під тягарем великих ідей свого світогляду? Чи ж не дійшов уже на верхи своєї Голгофи? Чи не розп’яли його сусіди? Чи не поділилися його одягом? Чи не прибили глумливу таблицю над його історією, над його мовою? Чи не зганили, чи не оголосили ворогом прогресу? Чи не відцуралася від нього його провідна верства? Чи не захиталася віра в сили свого народу у нашої інтелігенції, що шукала всілякі орієнтації, лише не на свій власний народ? Чи зневіра в Творчий Дух України не задубила серця багатьох українців? Чи ж земля не трясеться тепер під усім світом у жаху перед атомом? І чи не сказало серце Великої нашої Матері–Землі своє «Ні!» в Карпатах, в тюрмах і концтаборах устами мільйонів біласів і данилишиних? Чи не чули серця буревісників Тараса, Лесі, Франка і сучасних — чистих серцем — поетів наближення того Великого Воскресіння України? Чи не поклонилися тому Великому — що приходить — герої Крут, Базару, Бродів, УСС, У ПА?
ВМЕР?
П’ятсот Українок у Кінґірі голосно на цілий світ відповіли:
П’ятсот Українок, що пішли з піснею в НАСТУП на московські танки — це не лише геройство, як думає наша сліпа, глуха і безрадна еміграція. Це щось у десять разів більше, як геройство. Це щось таке, чого і приблизно не спроможна окреслити людська мова. Хіба такі геніяльні українські Касандри, як Леся Українка, могли б нам дати приблизний образ, приблизне уявлення, що так то є. Мабуть, вона окреслила б це як «Воскресіння України». Так! Але це було і щось більше. Назвімо його дуже просто: «П’ятсот безсмертних».
Тоді це не була смерть п’ятьох сотень українських жінок під московськими танками; під ними навіки померла стара рабська хахландія, «раби атєчєства чюжова». А п’ятсот українок воскресли і воскресінням воскресили порив до самостійного життя — стали БЕЗСМЕРТНИМИ. П’ятсот безсмертних своєю кров’ю змили з України ганебну пляму столітнього рабства, ренегатства її провідної верстви, емігрантського багна, завезеного зі смітника всесвітнього братерства. А москалі тими танками відкопали Шевченків «Великий льох», де поетична уява пророка заховала Дух Святослава, Богуна, Мазепи. Сповнилося віще слово пророка — встав Дух Старої України і підніс на недосяжну, небесну височінь «П’ятсот Безсмертних» над Україною.