Відьмак. Вежа Ластівки
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #6
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1656-3
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Вежа Ластівки». Краткое содержание книги:
— Каланте, — почав, — перед самою смертю видушила присягу з кількох рицарів. Мали не дати Цірі потрапити в руки нільфгардців. Під час утечі тих рицарів убили, а Цірі залишилася сама серед трупів і пожежі, у пастці завулків палаючого міста. Живою вона б не пішла, це не підлягає сумнівам. Але він її знайшов. Він, Кагір. Вивіз її з пащі вогню та смерті. Врятував її. Героїчно! Шляхетно!
Любисток трохи стримав Пегаса. Їхали вони позаду, Регіс, Мільва й Кагір випереджали їх на якусь чверть стадія, але поет не хотів, аби хоч слово з тієї розмови долетіло до вух товаришів.
— Проблема у тому, — продовжував відьмак, — що наш Кагір був шляхетним за наказом. Шляхетним, наче баклан: рибу не глитнув, бо мав на горлі кільце. Мав принести рибу у дзьобі до свого пана. Не вдалося то йому, тож пан розгнівався на баклана! Баклан зараз у немилості! Чи не тому він шукає дружби й товариства риб? Як мислиш, Любистку?
Трубадур нахилився у сідлі, уникаючи гілки липи, що звішувалася занизько. Листя на гілці було вже повністю жовтим.
— Але він врятував їй життя, ти сам сказав. Дякуючи йому Цірі пішла з Цінтри цілою.
— І кричала вночі, бачачи його уві сні.
— Але ж то він її врятував. Припини згадувати минуле. Забагато змінилося, та що там — щодня змінюється, згадування минулого нічого не дасть, окрім засмучень, які тобі явно не до вподоби. Він врятував Цірі. Це було, є і залишиться фактом.
Ґеральт нарешті відвів погляд від гриви, підвів голову. Любисток кинув оком на його обличчя і швиденько втік очима вбік.
— Факт залишиться фактом, — повторив відьмак злим, металевим голосом. — О, так! Він той факт викричав мені в обличчя на Танедді, а зі страху голос у нього у глотці грузнув, бо дивився він на клинок мого меча. Той факт і той крик — то мали б бути аргументи, аби я його не мордував. Що ж, сталося і хіба не відстанеться. А шкода. Бо належало б тоді, на Танедді, розпочати ланцюг. Довгий ланцюг смерті, ланцюг помсти, про яку ще й через сотню років ходили б розповіді. Такі, яких боялися б слухати у темряві. Ти це розумієш, Любистку?
— Не дуже.
— Ну то диявол із тобою.
Паскудна була то розмова, й паскудну пику тоді мав відьмак. Ой, не подобалося мені, коли впадав він у такі настрої і починав отакі бесіди.
Утім, мушу признатися, що образне порівняння з бакланом свою роль виконало — я почав непокоїтися. Риба у дзьобі, несуть її туди, де оглушать, випатрають і засмажать! По-справжньому симпатична аналогія, радісні перспективи…
Утім, розум відкидав обидва ті побоювання. Кінець кінцем, якщо й далі триматися рибних метафор, то ким були ми? Пліточками, малими верткими пліточками. Взамін на таку поганючу здобич баклан Кагір на імператорську ласку розраховувати не міг. Та й сам він, урешті-решт, аж ніяк не був такою вже щукою, якою хотів би здаватися. Був, як і ми, пліточкою. А у часи, коли війна, наче залізна борона, оре як землю, так і людські долі, хто взагалі звертає увагу на пліточок?
Голову дам, що про Кагіра вже ніхто у Нільфгарді й не пам’ятає.
Ваттьє де Рідо, шеф нільфгардської військової розвідки, з опущеною головою вислуховував імператорські догани.
— Тож, — продовжував уїдливо Емгир вар Емрейс, — інституція, яка поглинає з бюджету держави втричі більше, ніж освіта, культура й мистецтво, разом узяті, не може знайти одну людину. Людина зникає собі просто, ховається, хоча я віддаю нечувані суми на інституцію, від якої не повинно б заховатися ніщо! Один зрадник насміхається в очі з інституції, якій я дав досить привілеїв і засобів, аби могла вона зігнати сон з очей навіть невинному. О, можеш повірити, Ваттьє, як наступного разу в Раді почнеться розмова про необхідність урізати бюджет таємної служби, я охоче нашорошу до того вуха. Можеш мені повірити!
— Ваша Імператорська Величність, — відкашлявся Ваттьє де Рідо, — прийме — я у тому впевнений — вірне рішення, спочатку зваживши усі «за» та «проти». Як невдачі, так і успіхи розвідки. Ваша Величність також може бути впевненим, що зрадник Кагір еп Келлах не уникне кари. Я розпочав дії…
— Я плачу вам не за розпочинання, а за результат дій. А він — мізерний, Ваттьє, мізерний! Що зі справою Вільгефорца? Де, най тобі диявол, Цірілла? Що ти там бурмочеш? Голосніше!
— Вважаю, Ваша Величність має пошлюбити оту дівчину, яку ми тримаємо у Дарн Ровані. Нам потрібен той шлюб, легальність суверенного ленна Цінтри, заспокоєння Островів Скелліге й повстанців з Аттре, Стрепту, Маг Турга й Стоків. Потрібна загальна амністія, спокій у тилах і на лініях забезпечення… Потрібна нам нейтральність Естерада Тиссена з Ковіру.