Легенда про Сонну Балку та інші історії
- Автор: Ирвинг Вашингтон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0558-7
- Переводчик: Євген Тарнавський
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про Сонну Балку та інші історії». Краткое содержание книги:
Отож, гріб гроші лопатою, став заможною та могутньою особою і все вище задирав носа, йдучи у своєму трикутному капелюсі. Поставив, як і належить, величезний будинок, але через жадібність залишив більшу частину обійстя недобудованою та невпорядкованою. Придбав навіть карету задля вдоволення власного марнославства, проте майже не годував коней, які його возили. А незмащені колеса на дерев'яних осях так стогнали, коли він їхав, що можна було подумати, ніби то волають душі бідних боржників, котрі стали голими та босими.
Однак коли Том постарівся, то став задумуватися. Зібравши скарби світу, він почав перейматися своїм майбутнім. Із жалем думав про те, що уклав угоду зі своїм чорним приятелем, і хитрував, щоб уникнути дотримання її умов. Зненацька він став сумлінним християнином. У церкві молився голосно та наполегливо, ніби небо могло стати прихильнішим через перенапруження легень. І по воланнях у неділю завжди можна було сказати, коли він нагрішив найбільше впродовж тижня. Тихі парафіяни, котрі скромно та стійко торували собі стежину до Сіону, були вражені та бідкалися, що новонавернений так хутко випередив їх. Том був таким же непохитним у справах релігійних, як і в фінансових. Він суворо наглядав за своїми сусідами та звинувачував їх. Він, мабуть, вирішив, що кожен гріх, вчинений іншими, ставав кредитом на сторінці його життя. Навіть торочив про доцільність поновлення гоніння квакерів і анабаптистів. Одним словом, завзятість Тома стала такою ж горезвісною, як і його статки.
Тим не менш, незважаючи на всю ретельність дотримання обрядів, Тома гриз переляк, що диявол все одно вимагатиме те, що йому належить. Тому, щоб його не застали зненацька, як усі розповідали, чоловік завжди носив маленьку Біблію в кишені свого плаща. Тримав ще й велику Біблію, цілий фоліант, у своєму кабінеті й часто її читав, коли люди заходили туди у своїх справах. У таких випадках лихвар клав свої зелені окуляри в книгу, аби позначити недочитане місце, і тільки тоді обертався, щоб загнати в нужду ще когось.
Казали, ніби Том дещо звихнувся на схилі літ, гадаючи, що скоро йому вже кінець. Звелів перекувати свою коняку, осідлати, одягнути вуздечку та закопати догори ногами. Він вважав, що в останній день світ перевернеться догори дриґом і тоді він зможе стрибнути в сідло, яке буде вже готове, і так у найгіршому випадку зуміє втекти від свого зловісного приятеля. Проте це було, мабуть, не більше, ніж просто бабусині казки. Бо якби він насправді вдався до таких застережень, це було б цілком зайвим. Принаймні автентична стара легенда викладає історію інакше.
Одного спекотного дня, це був саме розпал літа, насувалася жахлива чорна гроза. Том сидів у своєму кабінеті у білому лляному ковпаку й ранішньому халаті з індійського шовку. Він мав на меті відібрати оселю, термін закладної на яку збіг, завершивши падіння ще одного нещасного земельного спекулянта, до котрого мав щирі почуття. Бідний маклер благав його відтермінувати вирок на кілька місяців. Але Том був невблаганний, роздратований і відмовився зробити це навіть на день.
— Моя сім'я збідніє і буде змушена жебрати на парафії, — ридав боржник.
— Доброчинність починається вдома, — відказав на це Том, — маю піклуватися про себе в такі важкі часи.
— Ви ж заробили так багато грошей на мені, — не вгавав спекулянт.
Том втратив терпець і забув про пристойність.
— Хай дідько мене вхопить, — вилаявся він, — якщо я заробив хоча б фартинг!
І в цю мить на вулиці почулися три гучних удари в ворота. Лихвар вийшов, щоб побачити, хто це. Там чорний чоловік тримав чорного коня, який іржав і нетерпляче бив копитом.
— Томе, гайда! — звелів чорний прибулець.
Том сахнувся, але було запізно. Він залишив свою маленьку Біблію у кишені плаща, а його велика Біблія, якою мав намір боронитися, лежала на столі під закладною: ще не було грішника, захопленого так несподівано. Чорний чоловік закинув жертву, як малюка, на коня, і той полетів посеред грози. Клерки заклали пера за вуха і витріщалися на свого працедавця з вікон. А Том Волкер мчав геть вулицями міста, його білий ковпак хитався то вгору, то вниз, вранішній халат тріпотів на вітрі, а кінь висікав вогонь із бруківки. Коли клерки обернулися, щоб ще раз глянути на чорного чоловіка, той уже зник.
Том Волкер більше не повернувся, щоб вимагати сплату по закладній. Якийсь фермер, котрий жив неподалік від болота, повідомив, що в розпал грози чув жаский тупіт копит і завивання на дорозі, а коли підбіг до вікна, то побачив силует вершника, якого я вже описав. Він скакав, як божевільний, через поля, гори і доли в бік чорного болота та старого індіанського форту. Незабаром після цього блискавка вдарила у той бік і, здалося, запалав весь ліс.