Незвичайні пригоди експедиції Барсака

Але Чумукі марно старався — Джейн Бакстон байдуже слухала всі його докази.

Коли полонені не збиралися на галереї чи на верхній площадці бастіону, кожний проводив час, як йому подобалось. Барсак не переставав обмірковувати ту промову, яку він виголосить перед тираном, якщо той спробує відновити свої ганебні пропозиції. Доктор Шатонней, а також і Сен-Берен, що вже повністю одужав, трохи нудьгували, перший — не маючи пацієнтів, другий — позбавлений можливості займатись улюбленим спортом. Обоє майже весь свій час проводили з Джейн Бакстон, намагаючись втішити її. Амедей Флоранс багато часу віддавав своєму щоденникові: якщо їм пощастить повернутися в Європу, пригоди експедиції Барсака стануть відомі до найдрібніших деталей. Понсен продовжував мовчки займатись нескінченними статистичними обчисленнями.

Коли ж вони сходились докупи, то найчастіше розмова точилася навколо їхнього становища і людини, від якої воно залежало, — Гаррі Кіллера.

— Хто б він міг бути, цей тип? — запитав якось Барсак.

— Він англієць, — відповіла Джейн Бакстон. — Його акцент не лишає найменшого сумніву.

— Хай буде англієць, — відповів Барсак, — це мало що пояснює. У всякому разі, ця людина незвичайна. Створити за десять років таке місто, переродити пустиню, провести воду в місцевості, де її не знали багато століть, — для цього треба бути справжнім генієм, озброєним глибокими науковими знаннями. Просто неймовірно, щоб цей авантюрист мав такий надприродний дар.

— Як на мене, то він божевільний, — заявив Амедей Флоранс, — і на його слово не слід покладатися. Я певен, що він забув про нас, але нійк не можна поручитися, що за п’ять хвилин він не звелить нас стратити без ніяких розмов.

Проте лиховісні прогнози Амедея Флоранса не справджувалися. Так минув тиждень, і тільки 3 квітня стались дві події, відмінні одна від одної. Коло третьої години дня в’язні були радісно здивовані появою Малік. Вона кинулася до Джейн Бакстон із зворушливою радістю. З’ясувалось, що вона допіру прибула з тією частиною загону, яку не забрали планери. В дорозі з нею обходилися дуже погано. Вона була смутна, і полонені не розпитували її про Тонгане, розуміючи, що їй нічого не відомо про його долю.

Ще через дві години сталася тюдія зовсім іншого характеру. Близько п’ятої години на галерею вбіг Чумукі і схвильовано сповістив полонених, що Гаррі Кіллер прислав його з наказом привести мадемуазель Морна, яку він уперто продовжував вважати своєю майбутньою дружиною.

Усі одностайно відповіли рішучою відмовою, і Чумукі, як він не настоював, пішов ні з чим. Почалося жваве обговорення цих дивних запросин. Усі одностайно сходились на тому, що молода дівчина ні в якому разі не повинна розлучатися з ними.

— Спасибі вам, друзі мої, за ваш мужній захист, — сказала Джейн Бакстон, — та не думайте, що я була б беззахисна, якби мені й довелося лишитися сам на сам з. цією твариною. Вас обшукували, а щодо жінки такі заходи здалися зайвими, і в мене уціліла оця зброя. -

І Джейн Бакстон показала кинджал, знайдений в могилі її брата, який вона відтоді носила за поясом. — Можете бути певні, додала вона, — що в разі потреби я зумію скористатися з неї.

Ледве вона встигла сховати кинджал, як повернувся Чумукі, вкрай збентежений: дізнавшися про відповідь мадемуазель Морна, Гаррі Кіллер розлютився до нестями і заявив, що коли вона миттю не з’явиться до нього, всі шестеро будуть негайно повішені.

Довелось відкинути всі вагання. Під загрозою такої небезпеки для тих, кого вона втягла в цю пригоду, Джейн Бакстон вирішила поступитися, незважаючи на дорікання своїх товаришів. Вони марно намагалися силоміць утримати її. На заклик Чумукі десять негрів вдерлися до галереї, п’ятьох чоловіків схопили і тримали їх, доки Джейн Бакстон не зникла. Відсутність її тривала довгих три години, протягом яких всі її товариші, а особливо бідолашний Сен-Берен, що плакав ревними слізьми, пережили неймовірну тривогу.

— Ну?.. — схвильовано запитали вони в один голос, побачивши її.

— Ну що ж, все обійшлося, — відповіла молода дівчина, ще тремтячи.

— Чого ж він хотів?

— Нічого, вірніше, просто хотів мене бачити. Коли я прийшла, він уже почав пити і був напівп’яний. Запросив мене сідати і почав казати компліменти у своєму дусі. Я йому прийшлася до смаку, і йому приємно було б мати отаку хазяєчку. Хвалився своєю могутністю і незліченними багатствами, якими і я зможу користатись, коли стану його дружиною. Я слухала його спокійно і відповіла тільки, що він дав нам місяць на роздуми, а минув тільки один тиждень. Як не дивно, він не розсердився. Здається, я маю на цього божевільного деякий вплив. Він підтвердив, що прийме рішення не раніш як за місяць, але при умові, що я присвячуватиму йому післяобідні години…

— Тобі доведеться знов туди повертатись, бідна моя дівчинко! — вигукнув Сен-Берен у розпачі.

— Неодмінно, — відповіла Джейн Бакстон, — але не думаю, щоб мені щось загрожувало, судячи по цьому першому дню. Ще не минула сьома година, як він зовсім сп’янів, і моя роль полягала в тому, що я набивала йому люльку й наповняла склянку, аж тюки ця тварюка захропіла, а я поспішила повернутись до вас.

Відтоді Джейн Бакстон, справді, щодня коло третьої години йшла до Гаррі Кіллера і лишалася в нього до восьмої. Щовечора вона розповідала своїм товаришам, як минули ці години, а минали вони в мирі і дуже одноманітно. Прийшовши, вона заставала деспота в товаристві радників, яким він віддавав накази, що свідчили, треба визнати, про блискучий розум, його вказівки стот сувалися до управління містом та сільськогосподарських робіт, але час від часу пошепки на вухо одному з радників віддавалися і якісь таємничі накази, про характер яких Джейн Бакстон нічого не могла сказати.