Паразити свідомості

Я сказав Райхові, що наше таке велике психічне збудження може привернути увагу паразитів. Райх відразу заспокоївся. Я нарвав маленьких клаптиків сигаретного паперу і, спрямувавши їх до нього через стіл, сказав: рухати два грами паперу це фактично все, що я можу робити, і тому краще мені розкопувати руїни Кадата кайлом і лопатою, а не своєю свідомістю. Райх також спробував привести клаптики паперу в рух, але даремно. Я намагався пояснити йому "секрет" увімкнення свідомості, але в нього нічого не вийшло. Протягом півгодини він докладав зусиль, але не міг зрушити з місця навіть найменший клаптик паперу. Пізно ввечері він був такий пригнічений, яким я його не бачив уже давно. Я намагався підбадьорити його і сказав, що причина тут просто у відсутності навички, яка може з'явитися в будь-яку мить. Мій брат міг плавати в три роки, а в мене ця навичка з'явилась аж в одинадцять.

І справді, за тиждень Райх оволодів навичкою психокінезу. Він подзвонив мені серед ночі, щоб сказати про новину. Сталося це тоді, коли він сидів на ліжку й читав книжку з дитячої психології. Думаючи про схильність деяких дітей до нещасливих випадків, він дійшов висновку, що великою мірою це зумовлювалося самим мозком дитини. Розмірковуючи про приховані можливості психіки, якими ми вчимося керувати з такими труднощами, він раптом зрозумів, що точнісінько так, як "схильна до нещасливих випадків" дитина, він тамував у собі свою здатність до психокінезу. Він зосередився на сторінці книжки (виготовленої з індійського паперу) і змусив її перегорнутися.

Наступного дня я дізнався, що він не спав цілу ніч, вправляючись у психокінезі. Він переконався, що ідеальним матеріалом для таких вправ були спалені клаптики сигаретного паперу. Вони такі легкі, що починають рухатися від найменшого зусилля свідомості. Навіть більше, слабенький подих здатен закрутити ними, а свідомість у цю мить може підключитись до руху і використати їхню енергію.

Згодом Райх почав робити набагато більші успіхи в психокінезі, ніж я: його мозок був набагато сильніший, якщо говорити про простий церебральний викид. Через тиждень він учинив неймовірне – змусив птаха змінити напрям свого лету і зробити два кола над його головою. Цей вчинок мав кумедні наслідки, бо кілька секретарок бачили все з вікна, і одна з них розказала про нього журналістам.

Коли один із журналістів запитав Райха, що то була за "прикмета", коли чорний орел кружляв над його головою (передаючись з уст в уста, чутка обросла всілякими малоймовірними подробицями), мій приятель мусив удатись до вигадки. Він сказав, що всі в його сім'ї завжди любили птахів і що сам він міг приваблювати їх до себе за допомогою специфічного тоненького посвисту. Протягом усього наступного місяця секретарка Райха тільки те й робила, що відповідала на листи від товариств птахолюбів, які просили його прочитати їм лекцію. Після цього Райх вправлявся в психокінезі лише в стінах своєї кімнати.