Паразити свідомості

Подумайте, що відбувається, коли ви підрегульовуєте бінокль. Ви крутите маленьке коліщатко, а перед очима у вас пляма. Ще один рух коліщатка і нараз усе стає видно чітко й виразно. А тепер подумайте, що відбувається, коли хтось вам каже: "Старий Такий-то помер минулої ночі". Як правило, ваша свідомість так заповнена іншими речами, що взагалі нічого не відчуваєте, або, якщо сказати точніше, ваше відчуття невиразне, нечітке, так само, як у розфокусованому біноклі. І ось через кілька тижнів ви спокійно сидите в своїй кімнаті й читаєте. Щось нагадує вам про старого Такого-то, який помер, і ви на якусь мить несподівано відчуваєте глибокий жаль. Відчуття увійшло у фокус. Що б іще могло переконати нас у тому, що відчуття і сприйняття це, по суті, те ж саме?

Твір, який ви зараз читаєте, стосується більше історії, а не філософії, і тому я не буду заглиблюватися далі у феноменологію (це я зробив у інших своїх книжках, а крім того, я рекомендував би для ознайомлення з предметом почитати книжки Лестера).

Викладені вище зауваження з філософії потрібні для розуміння історії боротьби проти паразитів свідомості. Бо, добре обміркувавши ситуацію, ми дійшли висновку, що головна зброя паразитів це своєрідний "заглушувач свідомості", який більш-менш схожий на заглушувач радара. Свідомий людський розум пильно вивчає Всесвіт повсякчас. "Розбуджене життя особистості, що мислить,– сприймання". Таку особистість можна порівняти з астрономом, який досліджує небо, шукаючи нові планети. Астроном відкриває нові планети завдяки тому, що порівнює давні знімки зірок з новими. Якщо зірка зрушила з місця, тоді це не зірка, а планета. Крім того, наш розум і наша інтуїція повсякчас беруть участь у процесі дослідження Всесвіту, шукаючи "значень". "Значення" виникає тоді, коли ми порівнюємо два випадки і несподівано починаємо розуміти, що лежить в основі обох цих випадків. Візьмімо найпростіший приклад. Внаслідок першого знайомства з вогнем у дитини може виникнути враження, що вогонь назагал дуже приємний: теплий, яскравий, цікавий. Якщо пізніше дитина спробує встромити у вогонь пальця, то дізнається, що вогонь ще й пече. Але те, що вогонь пече, не приводить дитину до висновку, що вогонь взагалі неприємний. Якщо, звісно, ця дитина не аж надто боязка й нервова. Вона накладає два враження одне на одне, як дві зоряні карти, і відзначає, що одну властивість вогню треба відмежувати від інших його властивостей. Цей процес зветься навчанням.

А тепер уявіть, що паразити свідомості навмисно "заглушують" ваші відчуття, коли ви порівнюєте два випадки, які сталися з вами. Це однаково, що поміняти астрономові лінзи, вставивши замість прозорих задимлені. Дивиться той астроном на дві зоряні карти, але майже нічого не бачить. Людина мало чого навчається в таких випадках. А якщо вона ще й слабка або нервова, то робить зовсім хибні висновки – скажімо, що вогонь поганий, бо він пече.