![І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько [Jälle need naksitrallid. Teine raamat - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/1/7/7/i-znovu-muftik-pivcherevichok-ta-mohoborodko-j-download.jpg)
І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько [Jälle need naksitrallid. Teine raamat - uk]
- Автор: Рауд Эно Мартинович
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00892-7
- Переводчик: Олександр Сергійович Завгородній
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько [Jälle need naksitrallid. Teine raamat - uk]». Краткое содержание книги:
— Жити, їй-бо, варто, коли є такі ягоди. Я вважаю, що повинен зволожувати свою бороду, тоді, може, і в ній зросте якась морошечка.
Чудова думка, — похвалив Муфтик і тильною стороною долоні витер губи. — Де ти знайшов такі ягоди, Півчеревичку?
Півчеревичкові стало ніяково. Він відчув, що не з’ясувалося щось вельми важливе. Це стосувалося Муфтика… І як він звинуватив Муфтика, і як вирішив піти сам мандрувати. Очевидячки, це вимагало пояснення. Але як ти поясниш таку мудровану штуку?
— А, ти про морошку, еге? — Півчеревичок намагався зберегти бадьорий тон. — Це, це… я знайшов на болоті, де ж іще. Адже морошка зростає переважно на вологих місцинах, це, так би мовити, давня істина. Чи не так, Мохобородьку?
Той не відповів. Тепер ніяковість охопила і його. Так що Півчеревичок потрапив на болото. Що тут дивуватися, помилився і все. А помилятися, як подейкують, властиве людині. Та чи тільки через це він повернувся, що не подолав болота? Невже тільки через це?
— Я зібрав для вас, — пробурмотів Півчеревичок. — Та спершу їв трохи сам.
Муфтикові стало ніяково. Нібито читаючи думки своїх спільників, він пригадав те, що Мохобородько розповів йому про поводження Півчеревичка. Але ж зараз він знову тут. Він, Півчеревичок, врятував їхнє життя. Хто давнє пом’яне, той лиха не мине!
Мені в морошці більше всього подобається її смак, — сказав Муфтик, щоб тільки не мовчати.
Так-так, — поспішив ствердити Півчеревичок. — Морошкові ягоди вельми смачні.
Мохобородько мовчав, як і досі. «Хтозна, чи вони й далі говоритимуть лише про морошку», — подумав він.
Я вважаю, що в лісі могло б рости набагато більше морошки, — вів далі Півчеревичок. — І не лише через те, що такі ягоди приємно збагачують стіл. Певною мірою жовті ягоди є окрасою одноманітного болота. Окрім цього…
Окрім цього, ти вважаєш, як на мене, Муфтика вовчим вихованцем! — раптом урвав Мохобородько патякання Півчеревичка. Тепер це було сказано.
— Що правда, то правда, — пробубонів Півчеревичок і тут же обернувся до Муфтика. — Чи це відповідає дійсності? Адже краєзнавці вважали, що ти виріс поміж вовків.
Муфтикові щоки зашарілися.
І тоді Мохобородько відповів за Муфтика:
— Це припущення сповна заперечується фотодокументами.
— Он воно що, — мовив Півчеревичок і здивовано звів брови. — Прикро…
На це Мохобородько промовчав і все.
ГОМІН МОРЯ
Муфтик і Мохобородько пішли до струмка напитися й повернулися з кількома пригорщами горіхів. Щоправда, морошкою вони потамували неабияку жадобу під’їсти, але й смачні вилежані горіхи були до речі, оскільки після змушеного постування кумедні чоловічки потребували відновлення сил.
Незважаючи на щасливий порятунок, настрій у чоловічків був поганенький. Після докорів Мохобородька Півчеревичок став сумний і мовчазний. Між друзями виникла дивна ніяковість, якій ніхто не міг зарадити. Звичайно, не поліпшувало настрій і те, що авто наче приварили до обох дерев. Уже кілька разів вони гуртом намагалися зрушити машину з місця, але все марно.
— Якщо у нас нічого путнього не вийде з фургончиком, доведеться, скоріше всього, жити в лісі, — припустив Мохобородько.
Про себе він думав, що це, певне, ще й не найгірше. Вони жили б тут просто й щиро в гармонії з усіма законами природи. А машина слугувала б їм за маленьку хатину. А втім, нині саме найкращий час для життя в лісі: горіхи достигли, у лісі повно ягід і грибів. А по весні можна б посадити якісь овочі…
Проте Муфтик і чути не хотів про те, щоб залишитися в лісі.
— Краще все-таки рушати, — порадив він. — Рушати — означає просуватися вперед. І окрім цього, в лісі ми потерпатимемо від лютого холоду.
Дрова, зрозуміла річ, маємо припасати заздалегідь, — Мохобородько все-таки спробував захистити свою точку зору. — У лісі дров ого-го!
Ці слова наштовхнули Муфтика на таку несподівану думку.
— Ну, звичайно! — просяяв він і показав на дерева, між яких заклинило авто. — Ви тільки погляньте, як ці дерева чекають не дочекаються пилки! Оте, тонше й сухіше ми спиляємо без особливого клопоту.
Яка проста думка — зітнути одне з дерев. Просто дивовижно, як вони раніше не докумекали до такого рішення.
Тепер вони не квапились. Муфтик шмигнув до фургончика, де знайшов велику дворучну пилу. І робота почалася.
Спочатку пиляли Муфтик і Мохобородько, тоді Муфтик і Півчеревичок, тоді Півчеревичок і Мохобородько, а тоді знову Мохобородько і Муфтик. І коли Півчеревичок підійшов, щоб удруге змінити Мохобородька, з’ясувалося, що стинати вже нічого: сухе дерево з тріском стало падати й гугухнуло на землю. Від нього залишився тільки кривий пень. Мохобородько повагом оглянув стовбур і пробубонів: