Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію
- Автор: Йогансен Майк Гервасиевич
- Год: 1932
- Язык: украинский
- Год: Рух
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Краткое содержание книги:
І вони дійшли стежкою до шале доброго древонасадця. Альчеста забігла трішки наперед і розчинила двері перед Леонардо, зробивши прекрасний реверанс.
Тим часом природа висипала, немов з квітчастого подолу грушки, познаку за познакою того, що зайшов вечір і западало сонце за землю. У житі прокинувся заєць, про всякий випадок злякався і втік, але, пробігши з півкілометра, зчувся, що життя в житі пахло прекрасно, і повернувся на пашу.
На узліссі з нори виліз лис і довго вслухався носом у теплі запахи, що пливли за вітром. Нарешті, дібравши серед безладного хору ароматів ховрашкових, жаб'ячих, собачих, людських, коров'ячих, конячих і заячих запах дохлого барана, вирішив і вирушив прогулятись у ту сторону, де лежала ця делікатеса.
Туман, немов німий сом, мовчки підплив і заглинув усі ріки, річки та озера, і на крижневому озері качки почали нудитись. Чимраз частіше вони випростували крила, лопотіли і молода крижачка тривожним кличним звуком викликала сусідні озера на відповідь.
Студент Перебийніс нарешті скінчив різати гілля і зчувся, що нарубав на п'ять засідок. Тож він ухопив чималу в'язку і побіг, тремтячи від хвилювання, на сусідню воду, понад яку мали летіти качки з лісових озір. Там при березі він позастромлював гілля колом, усередині зробив сідало і забрався туди, чекати, поки полетять крижні.
Чимраз тоскніше кричала крижачка, але дуже поволі в її наївну неграмотну голівку заходили рвучкі потяги й потуги, помалу-малу оформлюючись у думку: летіти!
XI
Та й то думка ця аж ніяк не була подібна бодай до тих процесів, що відбуваються в голові історика зоологічної літератури. Історик зоологічної літератури мислить приблизно таким способом:
У животі своєму він чує наясне шкабурчання, і відчуває ніби якусь неприємну порожнечу. Та порожнеча, як пишеться в хеміях, стремить заповнитись одбивною котлетою з горошком, гур'ївською кашею і пльомбіром. Так зароджується перша думка — поїсти.
Одночасно язик подає про себе знаки, що він ніби висох і міг би освіжитися спиртом, розведеним водою і заправленим калканом, чи зубрівкою. Так законяється друга теза — випити. Єднаючись з першою тезою, вона дає першу мислительну операцію — акт комбінаторного мислення: випити й закусити!
Розвиваючись далі, ті процеси ускладняються, доходячи ефемерних тонкощів аналітичного порядку. Випити й закусити — але за які гроші.
Математичні операції — облік та аддиція грошей в кишені показують йому, що зайвих сум окрім призначених на прозаічне, буденне прожиття в істориковій кишені немає. Так народжується третя теза — підробити ще грошей, а на ті, що є випити й закусити.
Після цього правда синтетичні процеси ідуть уже порівняно просто. Жертву знайти просто — це є той самий кільчатий черв'як, що живе на дні Тихого океану біля Малайського архіпелагу. Він водиться тільки в цім самім місці і ніде більше. Ні один професор ще не написав ні одної строчки про цього гробака.
На двох заспиртованих екземплярах червачка, геолог виясняє з чого той червак живе, що він їсть, як він парується, чим він відрізняється від інших черваків, чому він становить собою зовсім нову відмінну породу, при цьому зоологові не на хвилину не виходить з голови, що, власне, спирт у банці пропадає по дурному — і пишеться стаття.
Ця стаття є початок наукової кар'єри зоолога. Байдуже, що людськості нема ні найменшого діла до цих черваків, байдуже, що актуальні теми аж кричать до нього з усіх усюд — на актуальних темах не зробиш кар'єри — там усе вже відкрито і розроблено. Зоолог їде в ресторан. Випити й закусити.
Все це, звичайно дуже складно і показує, що людина є вінець усіх тварин. У примітивній же… голові відбувається тільки от що:
XII
Прохолода! Тоскний крик! сти! сти! сти тверде, солодке, сухе! Досить води! сти пшеницю!
А крила вже самі розправляються. А ноги самі відштовхуються від води. І раптом — шум крил. У старого селезня виспіли й закінчились натиски почувань. Він зірвався й летить. Шум крил! сти! Небезпека! Летять! Летіти!
І от крижачка вже летить, наздоганяючи темні тіла перед собою. Навколо, ззаду, спереду шум крил. У м'язах щезає останній слід сонної інерції. Не летіти однією путтю; нею сотні літ летіли прадіди качиного роду — з лісових озір, над лісовими озерами, на степ!
XIII
Сонце остаточно запало в душі студента Ореста Перебийноса, вечір перейняв усю душу його від пліч і до п'ят і в кожній прожилці його гігантського тіла пульсував один усюдисущий льозунґ — починається вечірній літ. Дон Хозе Перейра і його містичне, чудесне зникнення, доктор Леонардо, прекрасна Альчеста, селянин Черепаха, добрий древонасадець, безпритульний і навіть сало, з якого Орест мав жити цілий місяць, затанцювали і зникли в темряві, взявши один одного за руки. На одну коротку мить ще виринуло сало, нашпіговане значками диференціялів та інтеґралів, грізно посміхнулось, виблиснуло окулярами професора Струве і помчало геть у дикім фанданґо, крутячись як кавалер навколо прекрасної Альчести.