Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]
- Автор: Фіцовський Єжи
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-151-8
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]». Краткое содержание книги:
Ці наміри так ніколи й не втілилися. Виданий майже через три роки Санаторій Під Клепсидрою складався переважно з давніх творів, а робота над романом Месія тяглася як волами. Наснажений публічним визнанням його письменства, він тим болючіше відчував примус учительської праці, тим більше вона йому заважала. Почалася тривала й нелегка баталія за відпустку. Саме в ній він убачав надію на продовження творчої праці. Врешті Шульцові надали оплачувану відпустку з 1 січня до 30 червня 1936 року. В той час він написав кілька рецензій — переважно для «Wiadomości Literackich», велику повість Весна, оповідання Осінь і Республіка мрій, які потім не включив до своєї книжки. Шульц підготував і доповнив комплект ілюстрацій до Санаторію Під Клепсидрою. Значну частину відпустки він провів у Варшаві, писав тут, сумуючи за Дрогобичем, як вигнанець. Тому перші слова написаної тоді Республіки мрій наче суголосні Міцкевичевим: «Про що тут думати на брукові Парижа?» і «Тим часом душу цю, де звів гніздо одчай, / Неси на пригорки, на луки оксамитні…» [Пан Тадеуш, пер. М. Рильського] Охоплений тугою емігрант із Дрогобича починає свою повість такими словами:
«Тут, на варшавському бруку, у ці гамірні, полум'яні та приголомшливі дні, я переношуся гадкою до далекого міста моїх мрій, ширяю поглядом понад цим низьким, розлогим і хвилястим краєм, кинутим, наче Божий плащ кольоровою плахтою біля порогів неба. Бо увесь той край підпирає небо, він тримає його на собі, барвисто склепінчасте, багатократне, повне кружганків, трифоріїв, розет і вікон у вічність. […] Там, де мапа краю стає вже дуже південною, вицвілою на сонці, потьмянілою та вигорілою від погод літа, мов стигла грушка, — там лежить вона, як кіт на осонні, — та обрана країна, та особлива провінція, те місто, єдине на світі».
Отож, відпустка дозволила підготувати книжку до друку. Коли вона скінчилася, почалися канікули. Ще в останню мить цієї давно не знаної волі Шульц зважився вирушити за заощаджені гроші у закордону мандрівку. 26 серпня він відплив із Ґдині на кораблі «Костюшко» на триденну екскурсію до Стокгольма. То була, — якщо не рахувати «не закордонного» тоді ще виїзду багато років тому до Відня та Кудової, — перша в його житті мандрівка за кордон. В Стокгольмі екскурсанти провели один день. На кораблі Шульц познайомився з Кароліною та Стефанією Бейліними. Остання, перекладачка Андерсена, багато годин поспіль розмовляла з Шульцом про данського казкаря та про казки загалом; ця тема була небайдужа авторові Цинамонових крамниць. Короткий вояж не мав, утім, для Шульца творчих наслідків; іще раз підтвердився принцип, що лише дрогобицькі закутки надихали його на поезію.
Дім, у якому Шульц мешкав у 1910–1941 роках
У листах він скаржився, що, експлуатуючи старизну, не видобуває нової сировини не спізнаних досі переживань, що абстрактність його життя відчуває невгамовний голод конкретності. «Напруж пам'ять, якщо захочеш, — писав він до Дебори Фоґель, — ти не знайдеш у твоїй біографії нічого, що могло би стати предметом наративу». Вона відповідала йому: «Ми також переживаємо все, „що людське“, більший чи менший відсоток зовнішніх аксесуарів, як на мене, тут не важить. […] Ти скажеш, що це власне те, — що я хочу жити „прикладами“ з життя, тими мізерними реаліями, які ми, як ти кажеш, „роздмухуємо до вогню“. Не думаю, що інші чинять інакше, що вони не живуть життям конкретних випадків… [ — ] І ми, як і вони, маємо поза людським, сірим і споконвічним життям, а радше перед ним, — певну дозу романтики […] і маємо певний відсоток екзотики, який приходить до нас у постаті мандрівки, відвідин чужих і незнаних міст, околиць, і в постаті неочікуваних там зустрічей. І не конче ця подорож мусить тривати впродовж шести місяців, щоб пережити — як конкретний випадок — її суть, бо ж конкретний випадок ми завжди переживаємо, а це був би єдиний аргумент проти „конкретно-випадкового“ пізнання — як я окреслюю подібний процес».