Долина Єдиної Дороги

Ніби у відповідь на крик заземельки, у повітрі просвистіла сокирка Морфіда й застигла в широкому лобі вара, який щойно метнув кинджал. Білий велетень без звуку повалився на каміння, а Морфід уже був біля того людиноведмедя, який говорив до них. Вар вихопив свого тесака, та не встиг захилитись ним від випаду меча заземельця. Сяюче лезо ввійшло по саму гарду в його груди.

Вари вихопили з-за поясів зброю й кинулись на загін. Дехто з доріжан уже встиг прилаштувати стрілу до тятиви, і перші стріли полетіли в нападників. Шіта висмикнула кинджал з руки і швидко перев’язала її хусткою.

— Я не встигла. Прикрийте мене! — крикнула вона, і декілька доріжан обступили її кільцем. Один із варів зупинився перед ними й швидко промовив:

— Ми не хочемо вбивати вас, краще покладіть зброю.

Але було пізно. Морфід, Шрамов’ят і Тайбе вже билися, оточені з усіх боків. Кілька стріл доріжан засіло в руках і плечах варів, але ті лише повисмикували їх зі свого тіла й гуртом накинулись на загін.

Знову зблиснув амулет Шіти, й на мить усе навколо потонуло в сліпучому промінні. Коли сяйво зникло, Смичко Тинявка побачив, що до нього наближається білий воїн. Він вистрілив у вара. Стріла влучила в стегно горянина, але той усе-таки дістався до Смичка і вдарив його держаком тесака по голові. Доріжанин замертво впав на кущик ялівцю. Чисторос стрибнув на потвору, намагаючись вдарити його своїм мечем, але вар ухилився й ліктем відкинув Болітника від себе. Хлопець каменем полетів у траву, випустивши меч. Біля нього впав Шрамов’ят, тримаючись за порізану ногу. За ним бігло двоє варів, розмахуючи зброєю.

Чисторосові враз захотілося втекти стрімголов з цього місця, геть від цієї крові, але його ноги наче приросли до землі. Він не міг залишити пораненого заземельця проти двох ворогів, тому лиш стиснув зуби і встав між Шрамов’ятом і варами, виставивши перед собою долоні й заплющивши очі — беззбройний і переляканий. Проте нападники не добігли до них. Із-за скелі стрімкою лавиною метнулося блискуче тіло змія й обоє варів опинились у його пащі. Повз доріжан і заземельців потекли довжелезні тіла, змітаючи на своєму шляху горян. Один із найбільших варів ухилився від зубатої пащі і вдарив мечем у велетенське око чудовиська. Очний панцир тріснув, лезо пробило вертикальну зіницю. Змій заревів наче грім, його стогін прокотився горами тисячоголосою луною, зриваючи зі своїх місць шапки снігу й каміння. Вар спробував утекти, але ящір-гігант підняв кілька метрів свого тіла й опустився на голову горянина, розплющивши його під собою. За хвилину битва була закінчена. Уцілілі вари на диво швидко побігли вгору, а змії зникли слідом за ними в тумані.

До Шрамов’ята підійшли Шіта з Морфідом.

— Як ти? — жінка присіла біля пораненого.