Меч королів
- Автор: Батурин Сергій
- Серия: Легенди іншої Тери #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-207-1
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Меч королів». Краткое содержание книги:
«Меч королів» — лишень початок, Сказання перше.
— «Ворону» вже покренґували, — повідомив король. — І що було далі?
— Далі ми пересіли на «Лебедя», а в того хід дуже непоганий, і дісталися до міста Ипл, звідти — диліжансом до Ерли, і, поки ви йшли довкола всього Ядрану, ми річною ґалерою спливли по Матті у Гасхурнську затоку. Ми віддали меч королю Ядрану, — Алекс побачив, як Зульфікар поклав руку на рукоять. — Саме цей меч, я бачу — ви повернули його… Ми встигли: на другий день у затоку ввійшла «Світанкова зоря».
Ми думали, що король Раал захоче помститися за старі образи, вб’є або візьме у полон принца, а воно он як вийшло. Поштовим корветом ми дісталися до Оквілли, де нас очікував «Лебідь», я поїхав, а Сандро Бур лишився там на випадок, якщо ви зайдете до Оквілли, і ви зайшли — я ж бачив там ваш корабель.
— Сандро Бур — третій із провулку? — уточнив король.
— Він, — підтвердив Алекс.
— Ти більше ніколи його не побачиш, — втрутився мовчазний до того Гирей.
— Ти і його вбив? — здогадався Алекс. — Ти вбив обох моїх друзів!
— Що було далі? — нетерпляче підганяв розповідь король.
— Коли ви наздогнали «Лебедя», я приблизно вирахував ваш хід і випустив голуба з повідомленням Месропу, а той з Майвани — другого, який долетів до Ель-Брадо, а звідти надіслали третього, який дістався Квінізорайї раніше за вас, але, я бачу, трішечки пізніше, ніж треба.
— Кажи ясніше, — наказав Зульфікар.
— Буде ще тобі ясність, — пообіцяв Алекс. — А ще, на прохання тієї поважної особи, я привозив рік тому з Руттії отруту, що нею та особа, як я розумію, скористалася. Хоча я не знав, для кого саме така отрута призначалася: спершу людина відчуває нестачу повітря, а протягом доби помирає від ядухи.
— Саме так помер батько! — вражено закричав молодий король. — Кому ти віз ту отруту? Хто ця впливова особа?
— Оце і є час моєї помсти. Тепер ріжте одне одного, вбивайте! — високо підвів голову арештант. — Бо цю людину звуть…
Він витримав паузу і виголосив:
— … Азиз Гадруз!
— Ти можеш це довести? — холодно спитав король.
— Можу: половина людей з «Морської ворони» бачила, як він привозив меча, — месник підняв руку і пальцем указав у бік Синьої бухти, — і зараз вони на «Лебеді». І отрута… Я привіз йому вісім пляшечок синього скла у формі груш. Однієї пляшки для однієї людини достатньо. Навряд чи він використав їх усі — одна, твоя, — підморгнув Зульфікарові Алекс, — напевне, ще у нього…
— Почекайте, — наказав король і стрімко пройшов у вежу — до кімнати, де жив Азиз. За хвилину він вийшов, ховаючи в кишеню маленьку синю пляшечку, саме таку, як сказав Алекс, і знов приєднався до інших:
— Ми не будемо тебе відправляти на каторгу. Ти поїдеш до міста Мун на Кайвані, під нагляд поліції. Років за п’ять ми подивимось, що далі з тобою буде… Виведіть! — наказав ґвардії.
Тільки-но Алекса вивели, як старий адмірал, впавши на коліна, почав цілувати королеві руку.
— Встань і не плач, — наказав Зульфікар. — Якби не дід, був би він офіцером нашого флоту… Капітане Гирей, передайте мій наказ на всі кораблі Небесної ескадри: бути готовими зранку вийти в море!
Зульфікар обернувся до бухти і, раптом, до Гирея:
— Дай трубу!
Гирей дав трубу, глянув туди, куди дивився король, і остовпів: на рейд Квінізорайї, повз «Лебедя» та «Лазурову Лілею», входив саме той ядранський корвет, що зустрічав «Світанкову зорю» в Гасхурнській бухті. Тріпотів прапор: на темно-ультрамариновому тлі бузковий змій обвив помаранчеве сонце.
— Я тебе благаю, — сказав капітанові король, — довідайся, хто там.
Глава 17
Радник правителя Ядрану з питань мистецтва і культури барон Покль схилився перед Зульфікаром у поклоні:
— Я співчуваю вашій величності з приводу кончини вашого батька, його величності короля Доара Четвертого.
Король кивнув у відповідь — співчуття прийнято.
— Що привело пана барона у наші краї? — спитав.
— П’ятнадцять років тому я був у герцогстві Валлуга у місті Хак-Мозар. Там у мене була жінка, яку я не можу забути. Я не одружився з нею з певних міркувань: вона не ядранка, вона Небесна…
«І ти, Оло, пізнала любов Небесних», — згадав король.
— Деякі обставини, що склались у Гасхурні після від’їзду вашої величности, спонукали мене сісти на корабель і плисти до Валлуги: якщо вона не заміжня і ще кохає мене…
— Що сталося у Гасхурні після мого від’їзду? — швидко спитав король. Покль одразу не відповів, було видно, що він добирає слова.