Меч королів

— Сюди? — показав він на «Західний континент».

— Сюди — потім, — посміхнувся король, впізнавши заклад. Із Зенонових нош з’явився розгублений Гирей.

— Веди вже, капітане, — наказав Устін Блек. Гирей повернув до Вергерового «Домашнього затишку».

Рудий корчмар хапав ротом повітря, вилупивши сірі водянисті баньки на Гирея, який зайшов до таверни з самим королем! А за ним — губернатор, командир королівської ґвардії, начальник портової жандармерії, капітани Небесної ескадри, і — віднедавна відомий на всю Квінізорайю каптурник Зенон. Затісно й шумно стало одразу в просторій залі. Який там затишок: зброя брязкає, король з адміралом розмовляють голосно, а офіцери регочуть — посуд у шафі бренькотить.

— А дай нам, господарю, сильбертальської горілки для сміливости, — наказав король. Наливає Раух у чаші — руки тремтять, серце аж у вуха стука!

— Ну, — підняв чашу король, — п’ємо за успіх!

Він раптом наблизив свою чашу до Гиреєвої, перелив трішечки рідини капітанові, хукнув, випив, видихнув — «гидота» і повчально сказав здивованому почту:

— Що, не знаєте? То давній звичай Небесних народів!

— Пий уже, та пішли, — сказав Гиреєві адмірал.

— А ну, проведи нас до цього моряка, — наказав Раухові Зульфікар, і той кинувся вперед по сходах — показати дорогу.

Гирей поставив повного келиха на шинквас та разом із Зеноном пішов слідом за королем і адміралом сходами вгору, куди біг попереду всіх спритний корчмар.

Не встигла Ханна сісти в Гиреєве крісло і розслабитись, як у двері грубо постукали.

— Хто? — незадоволено спитала жінка: єдиний, кого вона хотіла би бачити, мав ключ і не стукав би.

— До вас гості, пані Ханно, — несміливим голосом повідомив зі сходів зазвичай жвавий та меткий на язик шинкар.

Вона підвелася, відчинила двері та здригнулася: у дверному прорізі стояв губернатор, якого вона зустрічала вже на причалі, та молодий красень у розкішному одязі — чи не сам король. А за ними — Гирей та ще цілий натовп…

Ханна запросила гостей і вони увійшли, заповнивши всю передню кімнату.

— Його превосходительство адмірал Блек повідомив мене, що дещо тобі обіцяв, — почав, свердлячи очима Ханну, король.

Ханна пригадала їхню зустріч у порту.

— Так от що: веселитися тепер не час, а за рік ви з Гиреєм маєте запросити всіх, хто тут є, на весілля. До речі, за тиждень я переїду до Майвани, Небесна ескадра — теж, отже, збирайся, жінко!

Ханна трішечки заспокоїлася і придивилася до короля: лице бліде, очі підпухлі й червоні — чи то мало спав, чи то плакав. Найкраща танцівниця у Квінізорайї, вона схилилася з невимушеною ґрацією:

— Слухаюсь, ваша величносте!

— Пішли, панове, — звернувся король до офіцерів. — Капітанові з нареченою необхідно пакувати речі для переїзду.

Король іще не навчився і не звик приймати почесті, він вийшов, не подавши руки для поцілунку. За ним, підморгнувши Ханні, адмірал, потім — офіцери. Останнім — Зенон. Він зупинився на порозі:

— А я вас і зараз одружив би, — і вийшов, причинивши двері.